![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mysliwiecПро "некультурну" й "відсталу" українську.
Автор Oleksa Shkatov
Деякі товариші полюбляють переконувати нас у величі, могутності і безальтернативності російської мови і літератури (зараз нас цікавить остання як складова культури).
Мовляв, солов'їна наша така недорозвинута, все життя тіки й тащиться десь в хвості світового (читай -- європейського) культурного процесу. І наукового теж -- це обов'язково, бо як же ви, смішні грічкосії, перекладете "бісектрису", "логарифм" та "форсунку" на свій недолугий селюцький діалект.
В ньому і слів нормальних нема. Не те, шо в російській.
Російська -- то моща, завжди на піку прогресу, завжди в контексті. Багатство словотворення -- у-у-ух!
Через неї ми дізнаємося останні новини в научно-культурному світі, без її безцінної літератури та неперевершених перекладів ми пропадемо в багні жирних, але провінційних українських чорноземів. Не можна такий теплий, ламповий, знайомий з дитинства культурний пласт, без якого нічого і нема, секір-башка.
Так завжди було: спочатку велика російська, потім малороська. Це преамбула.
Так от, про перекладну літературу.
Перша російська "Дюймовочка", якщо копати нашвидкоруч, з'явився наче як 1905-го.
А якщо копати довше і з переподвиподвертами (клята занудна натура!), то скоріше-таки це 1894 рік, чотиритомник Андерсена в перекладі Анни і Петра Ганзенів, які в 1890-х провели титанічну роботу з перекладу Андерсена на общепонятний. Звали мінідівчинку там "Лізок з вершок".
Я, звісно ж, посміявся з лубочності імені, а дарма, адже в Андерсена її звали "Tommelise" -- Елісе чи Лісе-з-великий-палець чи дюйм (не занурювався в тонкощі). За аналогією з відомими хлопчиком. Так що переклад якраз дуже адекватний.
Анна Ганзен же по Жовтневому перевороті (Пітер поїде назад в Данію і не повернеться) дасть героїні нове ім'я -- Дюймовочка.
А відсталою українською, у провінційному Києві, Дюймовочка вперше з'явилася 1873-го у перекладі Михайла Старицького. Звали її тоді Цалинка (цаль -- дюйм).
Потім, 1918-го, з'явилася "Мизиночка" Марії Грінченко. А далі вже, за радянських часів -- "Дюймовочка".
Ну, з Грінченко зрозуміло, там вже австрійський генштаб попрацював. А от як Старицький викрутився, не уявляю. Бо, як всім відомо, української мови тоді ще не існувало.
Ілюстрація: Вільгельм Педерсон, 1848.
Автор Oleksa Shkatov
Деякі товариші полюбляють переконувати нас у величі, могутності і безальтернативності російської мови і літератури (зараз нас цікавить остання як складова культури).
Мовляв, солов'їна наша така недорозвинута, все життя тіки й тащиться десь в хвості світового (читай -- європейського) культурного процесу. І наукового теж -- це обов'язково, бо як же ви, смішні грічкосії, перекладете "бісектрису", "логарифм" та "форсунку" на свій недолугий селюцький діалект.
В ньому і слів нормальних нема. Не те, шо в російській.
Російська -- то моща, завжди на піку прогресу, завжди в контексті. Багатство словотворення -- у-у-ух!
Через неї ми дізнаємося останні новини в научно-культурному світі, без її безцінної літератури та неперевершених перекладів ми пропадемо в багні жирних, але провінційних українських чорноземів. Не можна такий теплий, ламповий, знайомий з дитинства культурний пласт, без якого нічого і нема, секір-башка.
Так завжди було: спочатку велика російська, потім малороська. Це преамбула.
Так от, про перекладну літературу.
Перша російська "Дюймовочка", якщо копати нашвидкоруч, з'явився наче як 1905-го.
А якщо копати довше і з переподвиподвертами (клята занудна натура!), то скоріше-таки це 1894 рік, чотиритомник Андерсена в перекладі Анни і Петра Ганзенів, які в 1890-х провели титанічну роботу з перекладу Андерсена на общепонятний. Звали мінідівчинку там "Лізок з вершок".
Я, звісно ж, посміявся з лубочності імені, а дарма, адже в Андерсена її звали "Tommelise" -- Елісе чи Лісе-з-великий-палець чи дюйм (не занурювався в тонкощі). За аналогією з відомими хлопчиком. Так що переклад якраз дуже адекватний.
Анна Ганзен же по Жовтневому перевороті (Пітер поїде назад в Данію і не повернеться) дасть героїні нове ім'я -- Дюймовочка.
А відсталою українською, у провінційному Києві, Дюймовочка вперше з'явилася 1873-го у перекладі Михайла Старицького. Звали її тоді Цалинка (цаль -- дюйм).
Потім, 1918-го, з'явилася "Мизиночка" Марії Грінченко. А далі вже, за радянських часів -- "Дюймовочка".
Ну, з Грінченко зрозуміло, там вже австрійський генштаб попрацював. А от як Старицький викрутився, не уявляю. Бо, як всім відомо, української мови тоді ще не існувало.
Ілюстрація: Вільгельм Педерсон, 1848.
no subject
Date: 2021-12-21 02:00 pm (UTC)С математической литературой, кажется, проблема такая, что сначала читатель выучит русскую терминологию, а потом спотыкается об метрiчни простори (я пробовал). Вопрос привычки.
no subject
Date: 2021-12-23 06:58 pm (UTC)Сопромат (теормех) нам преподавали на русском языке.
А элементы высшей математики - на украинском. И ничего, никто не жаловался на то, что в украинском чего-то не хватает.
no subject
Date: 2021-12-23 07:38 pm (UTC)Да я тоже не жалуюсь. Но не верю. И в русском не хватает, и в украинском не хватает. И вряд ли скоро будет хватать. Постепенно входят новые слова, но так неуклюже. Все равно же сначала в английском или французском. Иных терминов я и не знаю вовсе. Еще в 80-е понял, что на профессиональные темы я думаю по-английски.
no subject
Date: 2021-12-24 01:51 pm (UTC)