mysliwiec

Алі Татар-заде

-- В далекому році, десь так дев'яносто шостому. Я почув по телевізору, як один мальчик з Сєвєра каже про свою мрію. Їх там питали, як вони бачать майбутню Росію, про що мічтають. І цей малюк каже: 
"Я мрію про такую Росію, щоби сонце було вже у квітні, а не як зараз". 
Старий налив стакан і продовжив.
-- Ми з бабою покійною подзвонили на те телебачення. Сказали, що приймемо того мальчика собі на квітень, а хоче - на інший місяць. В Криму, та не у моря. Але як хлопець справді хоче сонця, то в нас воно є. 
Випив.
-- Він почав до нас приїжджати. Щороку був, потім школу закінчив. Звав мене дєдком, а бабу - баУшкой. Виріс високий, красивий. Від'ївся, як сам говорив, на наших яблуках. Хоча, що там наші яблучка. 
Мовчанка.
-- Років десять його не бачив.
Павза.
Знов налив.
-- Приїхав у чотирнадцятому. У формі. В береті. Герой війни. "Дедка, я вас освабождать прієхал". Купив он там хатку, стара паспортиха ще коли померла. Каже:
- Дєдка, ти как помреш, я твій дом куплю.