mysliwiec

Диалог ученика и киевской учительницы с тяжелой формой коттонизации головного мозга:

Вот прямо сейчас, в сентябре 2017 года в гимназии в центре Киева учительница русского языка и литературы просит учеников написать "свое мнение" на тему:
"Почему вы считаете, что русский язык очень важен в современности".

И происходит у нее с учеником примерно следующий диалог:
- Саша, почему ты ничего не написал?
- Потому что я так не считаю.
- Как ты не считаешь?
- Вы просили обосновать, почему русский язык очень важен. Я не считаю, что он очень важен, и я не могу обосновывать то, с чем я не согласен.
- Но как же так, Саша, это же твой родной язык?
- Да, это мой родной язык, но я считаю, что в мире есть более важные и более распространенные языки для международного общения. А в Украине сегодня гораздо важнее развивать украинский язык, чем русский.
- Но ты же говоришь по-русски!
- Я по-украински говорю примерно так же, как по-русски.
- Как ты так можешь говорить, ты же одессит?
- Ну и что? Русский язык от этого важнее в современности не стал.
- Но у вас же там в Одессе есть даже свой особый одесский язык!*
- Кто Вам об этом рассказал? Бабель? Эти сведения устарели.
- Ну, видимо, ты просто не одессит..., - резюмировала учительница.

Надо ли говорить, что у учительницы тяжелая форма коттонизации головного мозга. А ребенок мой, да.

Mayya Tulchinskaya

*
Майбутня Одеса,1415 рік:
Королівський порт Качубіїв належить ВКЛ і королівству Польському.
Мова мешканців - староукраїнська.

Потім, 250 років у місті перейменованому ними на Хаджибей, володарювали татари та туркі.
Мова влади - османіє, мови мешканців міста - у українців своя, у волохів своя, у татар своя, у греків своя, у вірмен своя.

Потім, з 1789 року, місто було 128 років під Рос. імперією (перші 5 років залишалась назва Хаджиибей, на шостому році перейменували в Одесу).
Початково мова влади міста була французька, всі де-Рібаси, де-Рішельє, розмовляли нею (перша одеська газета видавалась французькою мовою і лише у 1830-х рокі, і то під адміністративним тиском влади, французьку вмову видання замінили на російську).
Пушкін, чиєю рідною мовою була французька, і котрий все життя і з батьками і з людьми свого круга спілкувався також французькою, у свому листі з Одеси у 1823 році константував, що Одеса не Росія і тому "русских книг здесь и не водится".
Перша мова бізнесу Одеси - італійська (перші табличкі з назвамі вулиць Одеси були італійською мовою).
З середини 19 сторіччя на мову простих мешканців Одеси "наложилъ неизгладимую печать свою языкъ малорусскiй, но общая наклонность и желанiе — рѣдко удачное — говорить по–московски" (В. Даль 1852).
Як це відбувалося в житті:
100 років тому, пересічний одесит, щоби звернутися до свого сусіди грека чі єврея чі молдавана, подумки складає своєю рідною мовою нормальну українську фразу:
- Я маю вас щось запитати, що я з цього буду мати?
Потім, він, не міняючи порядку слів, не чипаючи будови речення, "перекладає" кожне слово (робить кальку) на ту місцеву "лі́нґва франка" котра у його неосвіченій уяві має виглядати як російська, котра мало знайома як йому, так і його сусідам - греку єврею та олдавану.
І на виході ми отримуємо чи на найвідомішу фразу того самого "нікаму нєпанятна аткуда взявшєвося, унікальнава адєсскава язьіка":
-Я имею вас шо-то спросить, шо я с етово буду імєть?

Після зняття у 1917 році заборони євреям Рос. імперії вільно розселятися по містах, з 20-х по 30-ті роки 20 сторіччя в Одесі євреєм був кожен третій (32-34%, короткий час в середині 20-х - 44%).
В ті роки мовою міжнаціонального спілкування у тому числі і дідів-прадідів сьогоднішніх "карєнньії русскаязьічньіх адєссітав" був не "общєпанятньій", а ідиш.
Тоді в Одесі навіть були районні відділки міліції і районні суди з документообігом мовою ідіш.
Але з середини 30-х років це все було заборонено і вже радянськв влада продовжила ту саму мовну політику русифікації і тиску на все неросійське, що і до 1917 року.
Під час окупації Одеси румунами, суттєвої румунізації не відбулося, влада розмовляла з одеситами менше румунською, більше російською.
Злом у мовному середовищі Одеси на користь російської мови настав тільки після окупації, коли в місто, чиє населення було суттєво зменшено як під час війни окупантами (за весь час окупації жертвами стали 82 тисячи одеситів, переважна більшисть з них євреї), так і після вигнання окупантів, (зменшено військоматами, СМЕРШем і НКВД - з 240-ти тисяч, переживших окупацію, менше ніж за рік після визволення від окупантів населення Одеси зменшилось на 80 тисяч ), і в місто було понавезено багато нових мешканців з внутрішніх областей Російської федерації.
Але і тоді, з 50-40 років, разом з ними населення Одеси збільшували і приїзжі з області і з решти України (у 1945 році в Одесі нараховувалось біля 160 тыс. мешканців, а в 1970 рокі в Одесі вже жив 1 міліон одеситів).
Вже ближче до наших часів, можливість виїхати деінде - від Ізраїлю і аж до Брайтон-Біч, призвела до того, що міф про "еврейську Одесу" (якій відповідав дійсності в 20-20 рокі) залишився жити власним життям, окремо від Одеси. Останній раз я чув як на вулицях Одеси два одесити похилого віку розмовляли між собою на ідиш (на розі Преображенської і Пантелеймонівської), у 1986 році.
За останнім переписом 2001 року в Одесі залишалося 1.2% єереїв, а за рокі після 2001-го, іх стало ще менше.
Тому і тоді і сьогодні і на вулицях міста і в транспорті, крім переважаючої російської, можна почути і українську і болгарську і молдавську, рідше гагаузьку.

Згідно з минулорічним соцопитуваннями (опитування провадив Одеський універсітет), українцями себе вважають 78% одеситів.
Хоча покі що, лише 13% з них покі що розмовляють в побуті українською мовою.

Дитячий малюнок майбутнього видатного піаніста, а покі що одеського хлопчика Мілі Гільєльса.
1933 рік: