Как это, писать, и не по-русски? Я же шаную укрАинскую мову, у меня же мать укрАинка!

[mysliwiec]

Любченко Аркадій Панасович.
Щоденник т. 1
Торонто, 1951
Видавництво “Нові Дні”
http://diasporiana.org.ua/memuari/7075-lyubchenko-a-shhodennik-t-1/

Події відбуваються у Харкові, в часи німецької окупації:

4.12.1941 р.
...вже місяць як взялися ми до газети, и вона і дочі не вийшли. Досі нема електрики,  нема поди, а головне - німці тягли, ухилялсь під різними приводами.
Тепер ясно: на них дуже натискали росіяни, доводячи, що Харків - російське місто і що вони, мовляв, російські громадяни, просять категорично видавати тут російську газету. Але німці кінець кінцем донюхались, зважили як слід (ми теж на них увесь час натискали домагаючись української газети )  і дозволили нам газету під назвою "Нова Україна".

...Вчора до мене приходить у редакцію якійсь Філіпов, багато про себе починає говорити -  філософ, мовляв, співробітник ВУАН (Української Академії Наук) і пише тепер працю про більшовиків.
- Українською мовою? - питаю його.
- Нєт, па русскі.
- Ну, то не треба.
- Как? Пачєму же? Пазвольтє? Із-за язика?
- Ну, коли б ви принесли, прикладом,  у Петрограді, працю українською мовою, то у вас ії взяли б хіба?
- Нєт, но там вєдь язика украінскаго нє знают.
- А ми тут російської мови не знаємо. Розумієте? Не знаємо.

Він витріщив на мене очі, почервонів. Бачу -  кипить, аж губи йому  тремтять.
Зрештою, каже, що він  шанує українську мову, що його мати - українка...

- А ви хто з національности?
- Я.. мнє всьо равно...  бить рускім, ілі украінцем.

Тоді вже я скипів:
- Ви, значить інтернаціоналіст, а пишете (погано) про більшовиків? Ви не знаєте самі, хто ви! Сидите на двох стільцях, ходите дволиким Янусом. Ну, це, зрештою, справа ваша.
А наша справа: мати діло з одвертими людьми, які себе бодай трохі поважають
.
Він пішов. Потім переказували мені, що був дуже розгублений і на мене нарікав, казав:
- Єтот Любчєнко, дажє... страшєн - так нєнавідіт Росію і русскіх.

Скан тексту:



Арка́дій Пана́сович Лю́бченко (*19 березня 1899, Старий Животів, Київщина — †25 лютого 1945, Бад-Кісінґен Німеччина) — український письменник, редактор.

Народився 7 березня 1899 р. у с. Старо-Животові Уманської округи, закінчив церковнопарафіальну школу, потім гімназію.
 1921–1922 рр. служив у Червоній армії.
З 1923 р. перебуває у Харкові, стає членом «Гарту», одним із фундаторів ВАПЛІТЕ, членом Пролітфронту. Активіст літературних об'єднань «Гарт», ВАПЛІТЕ, Пролітфронт. Друкується у журналах «Червоний шлях», «Життя і революція», «Вапліте».
У Харкові мешкав у будинку «Слово», у Києві — в будинку письменників Роліт.
У 1933 р. разом із Миколою Хвильовим мандрував селами України і бачив голодних людей.
З 1941, у окупованому німцями Харкові, був редактором газети «Нова Україна». У 1942 переїхав до Києва. Розчарований і хворий лікувався в клініці м. Києва, переїхав до Львова і там був заарештований гестапівцями.
З в'язниці вийшов тяжко хворим. З 1944 р. — в еміграції в Німеччині.
Помер після операції 25 лютого 1945 р. Похований у м. Бад-Кіссінгені (Німеччина).

Comments

[dzhmil.livejournal.com]

Він залишив по собі неймовірно цікавий щоденник, де занотував своє життя в РК Україна (Харків, Київ), в дистрикті Галіцієн (Львів) та в Німеччині (1941-45). Це, зокрема, дуже важливий документ-свідчення про реальний стан справ під німецькою окупацією та взагалі про Другу Світову війну. Дуже раджу прочитати всім, хто цікавиться реальною, а не вигаданою большевицькими агітаторами історією.
Щоденник А. Любченка було перевидано 2003 року (приблизно, точної дати не пам'ятаю) в Україні разом із його нечисленними (і достоту слабкими) літературними творами 20-30-х років.

[mantix.livejournal.com]

Так само його щоденник мимохіть вказує на те, що він був добрячим гондоном. Але то вже інша історія ...

[mysliwiec.livejournal.com]

До цінності цєї конкретної цитати (як правдивого документального свідчення) особистість Любченка не має відношення.
Тому що записане ним продовжується і по сьогодні:

Як наслідок, сьогодні маємо великий відсоток людей, абсолютно різної етнічної приналежности, котрі зневажливо ставляться до всього свого національого.
Це кожен і сам може підтвердити, згадавши - від скількох своїх знайомих він чув майже дослівно різними людьми повторювану фразу:

-Мнє всьо равно кто чєловєк па національності, лішь бьі он чєловєк бьіл харошій і нє посягал на моє право гаваріть на руском язьікє.
Я, мєжду прочім нікакой нє націоналіст, мої предкі тоже нєрусскіє, но насільно навязьівать мне язьік моіх прєдков я нікагда нє пазволю!"

Київ жидобандерівський. Свідоцтво про шлюб 1930 р. Одеса жидобандерівська. Шкільний атестат 1928 р. http://mysliwiec.livejournal.com/2027790.html

[mantix.livejournal.com]

То так, на жаль.