![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mysliwiecНа site.ua з'явився текст Ярослава Матюшина Манифест русскоязычного патриота.
Крім агресивної позиції автора, цей текст вкотре підтверджує стабільнно низький інтелектуальний рівень однодумців Матюшіна.
Вона навіть не можуть дати собі ладу з елементарною логікою.
Спочатку Ярослав наголошує, що особисто він проти того, щоб визнати україніцзацію України мейнстрімом розвитку у майбутньому.
Але він же пише:
"можно организовывать курсы украинского в Мариуполе, как делает мой отец".
Навіщо потрібні ті курси, якщо навіть син того батька і не збирається ні сьогодні, ні в майбутньому короистуватися українською мовою?
Для формальних ритуалів і офіціоза по святах?
Як в московській церкві церковно-слов'янська (поп служить службу в церкві тільки нею, а ледве зачинивши за собою церковні двері, в життіі переходить на російську)?
"Тотальная коммуникация двуязычия, которая только обогащает."
І тут Матюшін показує, що він не розуміє ані чому ми сьогодні дійшли до такої спотвореної (довгими століттями примусової русификації) реальности, ані ії наслідків.
Ось що з цього приводу пише науковець філолог:
"Викривлена мовна ситуація країни блокує реалізацію іншої надзвичайно важливої ролі національної мови — об'єднавчої.
У державотворчому процесі національній мові належить чільна роль. Об'єднати і відокремити — ось дві головні функції, які вона виконує. Об'єднати населення всередині країни, відокремити зовні, від сусідів.
І скільки б політики не намагались віднайти якісь інші чинники суспільної консолідації, ефективнішого засобу, аніж поширення загальнонаціональної мови, вони не знайдуть.
Слід чітко розрізняти індивідуальний і масовий білінґвізм.
Індивідуальним білінґвізмом називають володіння і використання двох мов окремими індивідами одномовної спільноти. Другою мовою такі особи можуть користуватися тільки при спілкуванні з представниками тієї спільноти, мову якої вони знають. Це в основному перекладачі.
Немає сумніву в тому, що володіння двома або кількома мовами збагачує людину додатковими знаннями інших культур і можливістю вільного спілкування з іноземцями. Кожна національна спільнота потребує білінґвів як посередників між своєю і чужою культурами.
Але коли білінґвізм набуває тотального поширення, він несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності.
Масовий, або тотальний, білінґвізм — явище, принципово відмінне від індивідуальної двомовності.
Його спричиняє, як правило, колоніальна залежність країни. У підневільних умовах залежна мовна спільнота змушена вивчити, крім рідної, ще одну мову і використовувати її для спілкування у визначених обставинах.
Якщо друга мова поступово переймає всі функції рідної, виникає небезпека зникнення рідної мови і перетворення двомовців на одномовців.
Абсолютна більшість зарубіжних соціолінґвістів трактує явище масової двомовності, що переживає певна національна спільнота, як перехідний етап в асиміляційному процесі витіснення однієї мови іншою.
Досліджено, що при такому контактуванні двох мов одна прагне стати домінуючою, а друга — підлеглою. Домінуюча мова витісняє підкорену ...
З певними видозмінами асиміляційна політика царської Росії знайшла продовження у практиці мовного планування в СРСР.
Витіснення національних мов російською відбувалося шляхом поширення її в статусі мови міжнаціонального спілкування з поступовим наростанням національно-російської двомовності всередині національних колективів, що в перспективі мало завершитись російською одномовністю...
У таких обставинах взаємини двох мов визначають не гармонійне співіснування і взаємодія, а конфлікт і боротьба, яка триватиме доти, доки на цій території не переможе одна з них.".
Лариса Масенко
МОВА І ПОЛІТИКА
"Не отказывайте русскоязычным в патриотизме. Иначе вы отказываете всій країні в єдності".
Такі самі малоінтелектуальі і малоосвічені як і Матюшін, придумали облудливе гасло "Единая страна - єдина країна".
(так, знов практічєскіадінязьік, як і у випадку з ще одною парою - "Нехай щастить - нєх@й шастать")
Тоді як насправді:
"Основне значення українського слова єдиний – один, без инших (відповідає російському единственный).
Наприклад: "Якби знала матуся горенько твоє, чи оддала б за генерала дитя єдинеє своє?" (Тарас Шевченко).
А російському единый відповідає українське цілісний, неподільний.
Тож у гаслі словам "Единая страна" мало б відповідати "Неподільна країна", а не "Єдина країна".
А взагалі те гасло потрібно викинути з усіх щитів, бо крім шкоди воно нічого не дає, адже офіційно запроваджує двомовність.
Неподільною Україна може бути лише з єдиною державною українською мовою".
Проф. Пономарів
Євреї, котрі цей шлях вже пройшли (з величезними внутрішніми конфліктами, коли навіть доходило до того, що в Ізраїлі вщент спалювалися газетні кіоскі з пресою на ідіш), про те, чому не може бути неподільною країна поділена дві групи що розмовляють різними мовами, пишуть так:
Крім агресивної позиції автора, цей текст вкотре підтверджує стабільнно низький інтелектуальний рівень однодумців Матюшіна.
Вона навіть не можуть дати собі ладу з елементарною логікою.
Спочатку Ярослав наголошує, що особисто він проти того, щоб визнати україніцзацію України мейнстрімом розвитку у майбутньому.
Але він же пише:
"можно организовывать курсы украинского в Мариуполе, как делает мой отец".
Навіщо потрібні ті курси, якщо навіть син того батька і не збирається ні сьогодні, ні в майбутньому короистуватися українською мовою?
Для формальних ритуалів і офіціоза по святах?
Як в московській церкві церковно-слов'янська (поп служить службу в церкві тільки нею, а ледве зачинивши за собою церковні двері, в життіі переходить на російську)?
"Тотальная коммуникация двуязычия, которая только обогащает."
І тут Матюшін показує, що він не розуміє ані чому ми сьогодні дійшли до такої спотвореної (довгими століттями примусової русификації) реальности, ані ії наслідків.
Ось що з цього приводу пише науковець філолог:
"Викривлена мовна ситуація країни блокує реалізацію іншої надзвичайно важливої ролі національної мови — об'єднавчої.
У державотворчому процесі національній мові належить чільна роль. Об'єднати і відокремити — ось дві головні функції, які вона виконує. Об'єднати населення всередині країни, відокремити зовні, від сусідів.
І скільки б політики не намагались віднайти якісь інші чинники суспільної консолідації, ефективнішого засобу, аніж поширення загальнонаціональної мови, вони не знайдуть.
Слід чітко розрізняти індивідуальний і масовий білінґвізм.
Індивідуальним білінґвізмом називають володіння і використання двох мов окремими індивідами одномовної спільноти. Другою мовою такі особи можуть користуватися тільки при спілкуванні з представниками тієї спільноти, мову якої вони знають. Це в основному перекладачі.
Немає сумніву в тому, що володіння двома або кількома мовами збагачує людину додатковими знаннями інших культур і можливістю вільного спілкування з іноземцями. Кожна національна спільнота потребує білінґвів як посередників між своєю і чужою культурами.
Але коли білінґвізм набуває тотального поширення, він несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності.
Масовий, або тотальний, білінґвізм — явище, принципово відмінне від індивідуальної двомовності.
Його спричиняє, як правило, колоніальна залежність країни. У підневільних умовах залежна мовна спільнота змушена вивчити, крім рідної, ще одну мову і використовувати її для спілкування у визначених обставинах.
Якщо друга мова поступово переймає всі функції рідної, виникає небезпека зникнення рідної мови і перетворення двомовців на одномовців.
Абсолютна більшість зарубіжних соціолінґвістів трактує явище масової двомовності, що переживає певна національна спільнота, як перехідний етап в асиміляційному процесі витіснення однієї мови іншою.
Досліджено, що при такому контактуванні двох мов одна прагне стати домінуючою, а друга — підлеглою. Домінуюча мова витісняє підкорену ...
З певними видозмінами асиміляційна політика царської Росії знайшла продовження у практиці мовного планування в СРСР.
Витіснення національних мов російською відбувалося шляхом поширення її в статусі мови міжнаціонального спілкування з поступовим наростанням національно-російської двомовності всередині національних колективів, що в перспективі мало завершитись російською одномовністю...
У таких обставинах взаємини двох мов визначають не гармонійне співіснування і взаємодія, а конфлікт і боротьба, яка триватиме доти, доки на цій території не переможе одна з них.".
Лариса Масенко
МОВА І ПОЛІТИКА
"Не отказывайте русскоязычным в патриотизме. Иначе вы отказываете всій країні в єдності".
Такі самі малоінтелектуальі і малоосвічені як і Матюшін, придумали облудливе гасло "Единая страна - єдина країна".
(так, знов практічєскіадінязьік, як і у випадку з ще одною парою - "Нехай щастить - нєх@й шастать")
Тоді як насправді:
"Основне значення українського слова єдиний – один, без инших (відповідає російському единственный).
Наприклад: "Якби знала матуся горенько твоє, чи оддала б за генерала дитя єдинеє своє?" (Тарас Шевченко).
А російському единый відповідає українське цілісний, неподільний.
Тож у гаслі словам "Единая страна" мало б відповідати "Неподільна країна", а не "Єдина країна".
А взагалі те гасло потрібно викинути з усіх щитів, бо крім шкоди воно нічого не дає, адже офіційно запроваджує двомовність.
Неподільною Україна може бути лише з єдиною державною українською мовою".
Проф. Пономарів
Євреї, котрі цей шлях вже пройшли (з величезними внутрішніми конфліктами, коли навіть доходило до того, що в Ізраїлі вщент спалювалися газетні кіоскі з пресою на ідіш), про те, чому не може бути неподільною країна поділена дві групи що розмовляють різними мовами, пишуть так:
"...«немой» – это не только тот, кто не умеет говорить, но и вообще любой человек, с которым у тебя нет общего языка.
Он для тебя – «не мой».
А если «не мой» – стало быть, «чужой», «чуждый»
Именно отсутствие общего языка как в буквальном, так и в переносном смысле слова обусловливает в итоге массовое невежество, неспособность выслушать, понять и принять позицию другого, а значит, и пересмотреть собственную позицию и начать поиски компромисса.А если «не мой» – стало быть, «чужой», «чуждый»
Особенно грустно наблюдать за такой неспособностью, когда речь идет даже не просто о соседствующих, а о родственных языках"...
Саморазделение внутри нации на «мой» и «не мой» - как раз то, что сегодня нужно нашим врагам
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2016-02-19 08:31 pm (UTC)Здається, ви його неуважно прочитали. Він як раз "ратуем за тотальную украинизацию", і наголошує, що вони самі її й мають провести, без їхньої участі не вийде.
Блуд навколо слова єдина не зрозумілий. Слово єдність не викликає ж таких емоцій.
Те що робилось століттями (але так до кінця й не зробилось) не можна виправити за пару років. Як мінімум пару поколінь треба, поки домінуюча українська остаточно витіснить російську. Асиміляція нам не загрожує, ми вже відірвались назавжди, тож не варто тягнути теля за голову, щоб швидше виросло. Час потрібен і терпіння.
З євреями приклад не дуже вдалий. Вони якраз вляпались, зробили арабську державною, хоча асіміляція їм наче й не загрожувала. Тепер ця проблема надовго.
no subject
Date: 2016-02-19 09:40 pm (UTC)Нема блуду. "Єдина країна" перериває традиційне "Соборна Україна". Політикам натякають, що є речі, які не можна доручати політтехнологам з їхнім поверхневим знанням історії політичної думки в Україні.
no subject
Date: 2016-02-19 09:07 pm (UTC)особливу лють росiйськомовних нездар викликають пости на кшталт "Не всі хто живе в Україні українці. Українці це ті, хто говорить українською мовою. Решта - громадяни України, які не хочуть або не можуть навчитися говорити державною мовою, а говорять здебільшого мовою нашого ворога і розказують нам про патріотизм".
no subject
Date: 2016-02-19 09:10 pm (UTC)no subject
Date: 2016-02-24 03:49 am (UTC)no subject
Date: 2016-02-24 07:14 am (UTC)no subject
Date: 2016-02-24 12:39 pm (UTC)Я б радив почти з дерусифікації але ж ви не дослухаєтесь... ;)
no subject
Date: 2016-02-24 01:02 pm (UTC)no subject
Date: 2016-02-24 01:55 pm (UTC)