Як в Одесі у 1918 році, Шухевич арештував москаля за наругу над Українською державою.

Тарас Гончарук

у ФБ спільноті "Одесі-600"

Сьогодні в Одесі на Другому християнському цвинтарі відновили надгробок австрійському генералу Едуарду фон Бьольцу (1864 - 1918 рр.). Справа чудова.
Проте ідеалізувати цю постать не слід. Я це до того, що не варто йому ставити пам'ятників в місті, чи називати в його честь вулиці.
В нас дуже люблять вшановувати усіх начальників. аби вони були проти України (на відкритті відновленого надгробку, кажуть, виступав і Д.Волошенков, вочевидь, невипадково).
Е. фон Бьольц був досить проросійським, а також переконаним супротивником існування держави Україна.
(дружина  губернатора фон Бьольца була росіянка з Курська)
Про це між іншим, є у спогадах Степана Шухевича (1877 - 1945 рр.). Вони трішки задовгі. Але, якщо маєте можливість - прочитайте.
Мені здається вони також дають приклад того, яким має бути справжній український поліцейський.
Існують і інші спогади С.Шухевича про перебування в Одесі (там є і про причини самогубства Е. фон Бьольця).
До речі, чудове читання на ніч. Позитивне.

"ЗА ГЕТЬМАНСЬКИХ ЧАСІВ B ОДЕСІ

( Read more... )

Зараз на другий день викликав мене до себе губернатор Бельц і запитав, за що заарештовано Орлова.
Я оповів йому все згідно з правдою, на що дістав відповідь:
– А що ж нас те може обходити, що Орлов кпить собі в куплетах з України?
– Як то? – відповів я. – Ми перейняли на себе всю поліційну службу в Українській державі, і нашим обов’язком с дбати про те, щоби цю державу шановано, – сказав я.
– Що нас обходить якась там Україна? — перебив мене губернатор.
– Нас дуже обходить хоча би для того, що дружня держава, яка постачає нам харчі. без котрих в Австрії вже давно люди погинули б з голоду, – сказав я.
– Я не знаю ніякої української держави. Знаю тільки Росію. Ніякої української держави нема, а те, чого нема не можна зневажати. Прошу негайно випустити з-під арешту і мені надати про це звіт. – закінчив жорстко генерал.

Це все діялося пізно вечері, у тім часі, Австро-Угорщина вже таки дуже валилася, коли не можна було знати, що буде завтра. Пізно ніччю прикликав я до телефона підстаршину жандармерії і наказав ранком звільнити Орлова так він уже не міг тої ночі виступати на сцені.
Коли другої години ранком зайшов я на снідання до палати губернатора Бельца, його чура сповістив мене, що генерал перед хвилиною стрілом з револьвера відібрав собі життя.

У палаті зчинилася страшна метушня. Усі вважали, що смерть генерала віщує щось незнане, щось страшне. Старшини з його команди рішили негайно по його похоронах виїхати окружною дорогою на Київ і Польщу до Відня. Усе почало готуватися в дорогу, і коли зараз таки другого дня поховано генерала, старшини дослівно з кладовища поїхали на залізничний вокзал, куди чури вже були доставили їх вантаж.
Я остався в Одесі і не забув про Орлова.

Увечері пішов знову до кабаре підстаршина жандармерії з тайними агентами і жандармами, і сцена повторилася зі всіма деталями. Коли тільки Орлов почав співати свій нужденний куплет, знову на сцені його заковано, і спроваджено до арешту.

Але між тим вертали до Одеси німецькі війська з Малої Азії. Німецький генерал зайняв місце губернатора. До нього знову удався генерал Мустафін і просив звільнити Орлова.
Німецький комендант покликав мене до себе:
– Маєте повну слушність! Треба. цього «керля» поставити під суд, щоби не насміхався на майбутнє з вашої вітчизни.

Коли я покидав Одесу, Орлов сидів уже під арештом у німецькій армії і не знаю, яка доля його стрінула.
Цей дрібний момент подаю на приклад, як різно поводились тоді в Україні команданти союзних армій, а зокрема український гетьманський губернатор".



Степа́н Євге́нович Шухе́вич (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915), отаман УГА (1918–1919), стрийко Романа Шухевича.

Перша публікація спогадів:
Д-р С.Шухевич. «За гетьманських часів в Одесі» // Календар Червоної Калини на 1931 рік.
Друга публікація спогадів:
у книзі Тараса Максим’юка "З Україніки Причорномор’я : книга нарисів та есе". - Одеса : Маяк, 2008.

* * *
Продовження тут: - Одеса 1918 року, у спогадах поліційного коменданта Одеси С. Шухєвича

"Е-декларации" как социально-психологический портрет правящего класса Украины

Тема дня, без сомнения — электронное декларирование.
Новостные ленты, первые страницы изданий, блоги — медиапространство заполнено информацией о том, у кого сколько квартир, машин, святых мощей и швейцарских часов.

Для кого-то эта информация шокирующая. Кто-то удивленно пожимает плечами: мол, а чего еще ждали? Кто-то мысленно умножает цифры на десять, предполагая, сколько оформлено на подставных лиц и попрятано в оффшорах.

Лично для меня электронные декларации — ценная информация, которая позволяет понять, что такое наш правящий класс (безо всяких кавычек), увидеть его типичный психологический портрет и экономическую сущность.

Ни для кого не секрет, что( Read more... )

Одеса 1918 року, у спогадах коменданта польової жандармерії Одеси С. Шухєвича

Продовження вчорашнього посту
Як в Одесі у 1918 році, арештовували за наругу над Українською державою.


Степа́н Євге́нович Шухе́вич (1 січня 1877, Серафинці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 6 червня 1945, Амберг, Американська зона окупації Німеччини) — український громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915), отаман УГА (1918–1919), стрийко Романа Шухевича.

До вчорашньої мого допису зі спогадами дядька Романа Шухевича українського правника, доктора Степана Шухевича (1877 - 1945 рр.) про його "комендантство" в Одесі 1918 року. Про це він пізніше згадував і в своїх загальних спогадах "Моє життя", але коротко. Там теж є про Е. фон Бьольця.
Для повноти інформації наводжу уривок:

«…В Одесі став я командантом польової жандармерії при гувернері м. Одеси. Моя влада відносилася до самого міста Одеси, бо головний дверець (тобто залілничний вокзал – Т.Г.), порт і околиця міста – Пересип мали своїх окремих командантів.
Склад мого жандармського відділу був переважно мадярський, хоч мав я дві чисто українські станиці: одну – в Олександрівськім Саду, а другу – в центрі міста, недалеко від Собору.
Як командант єдиної поліційної влади в самім місті, я мав великі і широкі повновласті. Зовсім природно, що зразу населення мене боялося, як боялося мох російських, а опісля мадярських попередників. Не надто строге, але справедливе поступування спричинило те, що страх перемінився у поважання до моєї особи. Я вспів дійти до цього, що в часі, коли по ночах убивано австрійських старшин, мені можна було ходити по ночах містом зовсім свобідно, ніхто мене не напастував.

Була нагода доробитися направду великого майна.
Багаті, дуже багаті купці виявляли охоту складати мені гарні й дорогі дарунки, але я від цього відказувався і виїхав з Одеси такий самий убогий, яким був перед приїздом, яким остав дотепер і яким остану до смерті.
Не раз знайомі радили мені, аби користати з нагоди і брати зліва й справа, але я цього не робив. Я вірив, що буде Самостійна Українська Держава, де мусить бути лад, і не ялося, щоб українські команданти приучували населення своеі держави до того, щоб воно давало хабарі, та щоб устійнювати думку, що українські команданти і урядовці – хабарники.

В Одесі було доволі( Read more... )