Його персонаж Фандорін - це рафінований слуга Імперії . Інакших позитивних персонажів в Рос. культурі бути не може, бо вона сама вся просякнута імперською отрутою, як те дерево Анчар про котре писав Пушкін:
РФ, как грозный часовой, Стоит — один во всей вселенной.
Ордынцы в жаждущих степях Её в день гнева породили, Потом сама себя Москва Своим же ядом напоила.
Яд каплет сквозь её кору, К полудню растопясь от зною, И застывает ввечеру Густой прозрачною смолою.
К нему и японец не летит, Хохол нейдет: лишь вихорь черный На Кремль нежанно набежит — И мчится прочь, уже тлетворный.
И если туча оросит, Блуждая, лист его дремучий, То Русскій Мір, уж ядовит, Стекает там в песок горючий. (с) Тільки що :)
До речі, в мене враження, що Акунін саме задав тренд нинішньої Російської імперськості. На той час поява його творів в Росії стала справді значною подією. Достатно тонкий і вишуканий стиль, якого бракувало і зараз бракує російській літературі, поєднаний з романтизмом справила велике враження на багатьох. Щоправда, я не впевнений, що він домагався саме того ефекту, який зараз ми спостерігаємо в Росії. Але, якщо казати про носіїв ідеї, то тут, як завжди "заставь дурака Богу молиться..."
Він долучився до загального "тренду" Рос. Культури:
"Крок за кроком, етап за етапом (Пушкін, Лермонтов, Толстой, Тургенєв, В.Шкловскій, Д.Ліхачов, Солженіцин, В.Распутін, - аж до сучасного “античеченського дискурсу”!) Е.Томпсон відстежує, як Російська імперія творила свій образ у слові. Образ, у який сама повірила – і переконала в його правдивості інших. Зокрема й ті, підкорені нею народи, які самі в цьому образі начисто “зникали”, позбавлялися свого власного голосу, права, як каже Е.Томпсон, «розповісти свою власну історію»"
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
timeasmymeasure
no subject
Date: 2015-01-31 05:45 pm (UTC)РФ, как грозный часовой,
Стоит — один во всей вселенной.
Ордынцы в жаждущих степях
Её в день гнева породили,
Потом сама себя Москва
Своим же ядом напоила.
Яд каплет сквозь её кору,
К полудню растопясь от зною,
И застывает ввечеру
Густой прозрачною смолою.
К нему и японец не летит,
Хохол нейдет: лишь вихорь черный
На Кремль нежанно набежит —
И мчится прочь, уже тлетворный.
И если туча оросит,
Блуждая, лист его дремучий,
То Русскій Мір, уж ядовит,
Стекает там в песок горючий.
(с)
Тільки що :)
no subject
Date: 2015-01-31 07:08 pm (UTC)На той час поява його творів в Росії стала справді значною подією. Достатно тонкий і вишуканий стиль, якого бракувало і зараз бракує російській літературі, поєднаний з романтизмом справила велике враження на багатьох.
Щоправда, я не впевнений, що він домагався саме того ефекту, який зараз ми спостерігаємо в Росії. Але, якщо казати про носіїв ідеї, то тут, як завжди "заставь дурака Богу молиться..."
no subject
Date: 2015-01-31 07:38 pm (UTC)"Крок за кроком, етап за етапом (Пушкін, Лермонтов, Толстой, Тургенєв, В.Шкловскій, Д.Ліхачов, Солженіцин, В.Распутін, - аж до сучасного “античеченського дискурсу”!) Е.Томпсон відстежує, як Російська імперія творила свій образ у слові. Образ, у який сама повірила – і переконала в його правдивості інших. Зокрема й ті, підкорені нею народи, які самі в цьому образі начисто “зникали”, позбавлялися свого власного голосу, права, як каже Е.Томпсон, «розповісти свою власну історію»"
ТРУБАДУРИ ІМПЕРІЇ
Російська література і колоніалізм http://mysliwiec.livejournal.com/23427.html
no subject
Date: 2015-01-31 08:24 pm (UTC)no subject
Date: 2015-01-31 08:34 pm (UTC)РАШАнчар http://mysliwiec.livejournal.com/1985020.html