mysliwiec

"Нинішній закон (Про мову) введений з однією дуже цинічною метою: покінчити з українською мовою, радикально зменшити сферу її впливу заради російської мови, яка на відміну від кримсько-татарської чи то інших мов етнічних менших в Україні, не є мовою, яка перебуває під загрозою. Сьогодні в Україні інерційно все ще діють певні елементи русифікації. Для того, щоб встановити демократію, треба було відкочувати ситуацію назад, треба було проводити те, що на заході називають „positive discrimination”, тобто допомогти тим мовам, які перебувають у нерівноправних можливостях, яким треба допомогти для того, щоб вони функціонували вільно.

Натомість нинішній закон брутально вторгається у ці делікатні процеси і надає преференції тій мові, яка і без цього має в Україні преференції. Це те, що, по-перше, підважує позиції державної, української мови, і з цього приводу була, я думаю, дивовижна заява Євросоюзу, європейських дипломатів, в практиці яких це, здається, унікальний випадок – коли держава свідомо погіршує позиції своєї державної мови на користь іншої. Отже, це погіршує ситуацію української мови, але також знущається, я б сказав, з мов етнічних меншин в Україні.

Оскільки устами, якщо я не помиляюся Чечетова чи Єфремова недавно було заявлено: „Та що там говорити? Цей закон був введений заради того, щоб запровадити в Україні російську мову”. Ніхто не збирається допомагати ні кримсько-татарській, ні грецькій, ні ідишу та іншим мовам. Іншими словами, цей закон знову ж таки імітує застосування європейського законодавства до ситуації в Україні, і тією імітацією робити навпаки – погіршує ситуацію мов, які потребують підтримку, і надає привілеї, покращує ситуацію тій мові, яка і без цього має такі привілеї. Це, скажімо так, розбалансування, і це велике зло, велика шкода громадянам в українському суспільстві.

Я завжди задався запитанням: чому російськомовне населення України реагує лише тоді, коли відчуває дискомфорт від так званої українізації? А коли вони бачать очевидний маховик русифікації, то чому вони не реагують на це своїми протестами? Адже, якщо ми хочемо, щоб шанували наш біль, ми мусимо шанувати біль іншого. Тоді тільки ми можемо бути в солідарності.

А дивує мене оця глухота російськомовного населення ось чому.
Скажіть, будь ласка, що б ми сказали, коли ми вишукували б спортсменів-бігунів на стадіоні по одній лінії: і на старті, і на фініші. Їм треба бігти, скажімо, п’ятьма, шістьма доріжками. І якщо ми, прагнучи, щоб вони закінчили на одній лінії – фініші, якби ми дали їм лінію на старті так само одну і ту ж?
Кожен розуміє, що це неправильно, кожен розуміє, що в нормальних спортивних змаганнях дається фора тим, хто біжить по зовнішній доріжці. Оскільки вона більша, довша за своєю протяжністю, ніж внутрішня.
І тому ніхто не протестує проти того, що крайній спортсмен на старті висунутий набагато вперед, тому що всі розуміють, що саме так є справедливо.
Отак російськомовне населення повинно було б зрозуміти, що після століть жорстокої, примусової, дуже несправедливої русифікації, україномовне населення не може діяти в чисто ринкових умовах, воно потребує певної фори.
І тільки тоді, через одне чи два десятиліття, коли зміниться ситуація, коли настане певний баланс однієї і другої мови, можна думати про те, щоб цей закон міняти і приводити його у відповідність до нової суспільної ситуації.

Весь текст тут: http://www.from-ua.com/voice/88b32a26d4ab3.html

http://www.youtube.com/watch?v=GckQnTMGJXU&feature=player_embedded