Американська і російська конкуренції
Jan. 4th, 2018 09:35 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mysliwiecРосіянин — це раб, що прагне стати деспотом.
Й. Г. Гердер
Эта увлекательная пора в истории народов есть их юность, когда все сильнее развиваются их дарования, и память о ней составляет отраду и поучение их в зрелом возрасте. Мы, напротив, не имели ничего подобного. Сначала дикое варварство, затем грубое суеверие, далее — иноземное владычество, жестокое и унизительное, дух которого национальная власть впоследствии унаследовала, — вот печальная история нашей юности.
П. Чаадаев
В механізмах конкуренції, а природа й суспільство — однаково, побудовані на конкуренції, — можливі два типи, дві моделі (ми беремо тут найпростішу — за одним параметром).
В одній моделі популяція обрізується конкуренцією, образно кажучи, з того боку розподілу, де концентруються слабі, зсовуючи з часом центр розподілу в бік сильних. Це модель, яку надалі будемо називати “а–конкуренцією”.
Але, можлива й інша модель, коли навпаки, конкуренція з’їдає розподіл з боку сильних та зсуває його центр в бік все більш слабих. Цю ми будемо називати “р–конкуренцією”.
Чому? — ну, скажімо, від позначень на регуляторі годинника: avant-rest — “вперед–назад”. Мислима, однак, інша інтерпретація цих назов, що є також повністю логічною.
Середнього американця турбує, щоб у нього було більше, ніж у сусіда, та він зі шкіри лізе, щоб заробити та наторгувати більше від нього. А сусіда й собі — відповідає тим самим. В кінці багатіє кожний, багатіє й уся Америка.
Це точно відповідає нашій першій моделі — “а–конкуренції”.
Не те — в росіян. До свого особистого добробуту росіянин є більш–менш байдужий (так званий “тєрпєлівий русскій Іван”). Але, далеко не байдужий він того, — а що воно діється у сусіди? Бо ж він є патологічно заздрісний. Це — мало не визначальна риса національного характеру. Тому… Ось чого в жодному разі не має бути, так це того, щоб у сусіда завелося чогось там більше, ніж у нього.
Та щоб цьому не бути, — він покладе всі сили, жертовно покинувши заради ближнього всі свої власні справи.
Тому, як хочеш жити спокійно серед російського народу, — спаси Боже, не висувайся.
Виники? — але вони є очевидні: бідніє кожний, бідніє та опускається суспільство.
Це вже буде наша друга модель, “р–конкуренція”.
Таким чином, початкові літери “а” та “р” — можно рівноправно тлумачити, відповідно, як скорочення прикметників — “американська” та “російська” (конкуренції).
З тим, що ми назвали тут “російською конкуренцією”, невідривно пов’язана й кар’єра самої російської культури (пробачте — “вєлікой русской культури”). Її вивищення, то не стільки є плід власних, спрямованих до підйому зусиль, скільки шлях пониження та заперечення (або навіть прямого винищення, про це далі), — інших культур.
Особливо — більш високих. Особливо — сусідніх, з яких тягли все, що погано (а часом і відмінно) лежало; це культура спочатку агресивна. Спочатку хижа.
Тому найбільш простий та ефективний спосіб вивищитися над околішними — це укласти їх всіх на землю...
Відмітимо ще, — з цими взаємовиключаючими моделями конкуренції невідривно пов’язані й два — як тут сказати? — принципи життя, хіба так.
В Америці — власність дає владу. В Росії — навпаки: влада дає власність.
Недарма ж усе історичне існування Росії, це гонитва за владою, гризня за владу....
Там, де панує принцип — “дави всіх, хто хоч чимось кращий від тебе” — як основний принцип соціальної конкуренції, там, природно повинен існувати і деякий принцип безпеки. Думається, що його можна цілком звести до короткої рекомендації — “не висувайся!”...
Щоправда, оговоримося, для тих, хто сам не зметикує. Обидві ці моделі в чистому вигляді ніде в природі, ясна річ, як і всі ідеальні схеми (ну, хоча б той самий точковий заряд) — не виступають....
Олександр Боргардт
ДВІ КУЛЬТУРИ
P.S.
До речи - розповсюдженість в Росії призвища Смірнов саме звідси (за деякими підрахунками, саме воно, а не Іванов, найрозповсюдженіше в Росії).
Бо на відміну від того, хто хоч чимось виділявся з загалу, тільки той, хто був "ні риба-ні м'ясо", хто "смірньій, послушньій, ніже травьі, тіше водьі" і тому нікуди не влазив, мав в Росії більше шансів залишити по собі чисельне потомство.
Й. Г. Гердер
Эта увлекательная пора в истории народов есть их юность, когда все сильнее развиваются их дарования, и память о ней составляет отраду и поучение их в зрелом возрасте. Мы, напротив, не имели ничего подобного. Сначала дикое варварство, затем грубое суеверие, далее — иноземное владычество, жестокое и унизительное, дух которого национальная власть впоследствии унаследовала, — вот печальная история нашей юности.
П. Чаадаев
В механізмах конкуренції, а природа й суспільство — однаково, побудовані на конкуренції, — можливі два типи, дві моделі (ми беремо тут найпростішу — за одним параметром).
В одній моделі популяція обрізується конкуренцією, образно кажучи, з того боку розподілу, де концентруються слабі, зсовуючи з часом центр розподілу в бік сильних. Це модель, яку надалі будемо називати “а–конкуренцією”.
Але, можлива й інша модель, коли навпаки, конкуренція з’їдає розподіл з боку сильних та зсуває його центр в бік все більш слабих. Цю ми будемо називати “р–конкуренцією”.
Чому? — ну, скажімо, від позначень на регуляторі годинника: avant-rest — “вперед–назад”. Мислима, однак, інша інтерпретація цих назов, що є також повністю логічною.
Середнього американця турбує, щоб у нього було більше, ніж у сусіда, та він зі шкіри лізе, щоб заробити та наторгувати більше від нього. А сусіда й собі — відповідає тим самим. В кінці багатіє кожний, багатіє й уся Америка.
Це точно відповідає нашій першій моделі — “а–конкуренції”.
Не те — в росіян. До свого особистого добробуту росіянин є більш–менш байдужий (так званий “тєрпєлівий русскій Іван”). Але, далеко не байдужий він того, — а що воно діється у сусіди? Бо ж він є патологічно заздрісний. Це — мало не визначальна риса національного характеру. Тому… Ось чого в жодному разі не має бути, так це того, щоб у сусіда завелося чогось там більше, ніж у нього.
Та щоб цьому не бути, — він покладе всі сили, жертовно покинувши заради ближнього всі свої власні справи.
Тому, як хочеш жити спокійно серед російського народу, — спаси Боже, не висувайся.
Виники? — але вони є очевидні: бідніє кожний, бідніє та опускається суспільство.
Це вже буде наша друга модель, “р–конкуренція”.
Таким чином, початкові літери “а” та “р” — можно рівноправно тлумачити, відповідно, як скорочення прикметників — “американська” та “російська” (конкуренції).
З тим, що ми назвали тут “російською конкуренцією”, невідривно пов’язана й кар’єра самої російської культури (пробачте — “вєлікой русской культури”). Її вивищення, то не стільки є плід власних, спрямованих до підйому зусиль, скільки шлях пониження та заперечення (або навіть прямого винищення, про це далі), — інших культур.
Особливо — більш високих. Особливо — сусідніх, з яких тягли все, що погано (а часом і відмінно) лежало; це культура спочатку агресивна. Спочатку хижа.
Тому найбільш простий та ефективний спосіб вивищитися над околішними — це укласти їх всіх на землю...
Відмітимо ще, — з цими взаємовиключаючими моделями конкуренції невідривно пов’язані й два — як тут сказати? — принципи життя, хіба так.
В Америці — власність дає владу. В Росії — навпаки: влада дає власність.
Недарма ж усе історичне існування Росії, це гонитва за владою, гризня за владу....
Там, де панує принцип — “дави всіх, хто хоч чимось кращий від тебе” — як основний принцип соціальної конкуренції, там, природно повинен існувати і деякий принцип безпеки. Думається, що його можна цілком звести до короткої рекомендації — “не висувайся!”...
Щоправда, оговоримося, для тих, хто сам не зметикує. Обидві ці моделі в чистому вигляді ніде в природі, ясна річ, як і всі ідеальні схеми (ну, хоча б той самий точковий заряд) — не виступають....
Олександр Боргардт
ДВІ КУЛЬТУРИ
P.S.
До речи - розповсюдженість в Росії призвища Смірнов саме звідси (за деякими підрахунками, саме воно, а не Іванов, найрозповсюдженіше в Росії).
Бо на відміну від того, хто хоч чимось виділявся з загалу, тільки той, хто був "ні риба-ні м'ясо", хто "смірньій, послушньій, ніже травьі, тіше водьі" і тому нікуди не влазив, мав в Росії більше шансів залишити по собі чисельне потомство.
