![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mysliwiec1943
"...И одним из таких документов, оглашенных горожанам, оказалось постановление Примарии №423 об аннулировании всех (ранее выданных) разрешений на право ношения местным населением оружия.
Исключение делалось только для немецкого населения компактно проживающего в районах Транснистрии и находящегося под покровительством образованной оккупантами организации "Дойче Миттельштелле".
Если же какой-либо организации требовалось использование оружия в силу служебных необходимостей, то её руководитель должен был лично испросить разрешение, записавшись на прием сначала к префекту полиции полковнику Юлианы Поповичу, потом - к начальнику отделения сигураанцы комиссару Стефану Ивашку, а после этого ещё и подать прошение на имя командира расквартированного в Одессе 3-го армейского корпуса."
"Так, например, даже сейчас трудно понять о чем думал городской голова Герман Пынтя, когда... он вдруг дал разрешение на проведение... торжественных похорон русского летчика, Героя Советского Союза, капитана Андрея Кузьмича Кондрашина, самолет которого был сбит во время налета его эскадрильи на порт.
А ведь траурная процессия прошла на виду у всех одесситов по Дерибасовской!!!"
Александр Черкасов
«Оккупация Одессы. Год 1943. Январь-май.»
стр. 197, 288
Одесса, издательство «Оптимум 2010.
* * *
1944
Из русской Вики:
Андрей Кузьмич Кондрашин (1916—1944) — капитан Рабоче-крестьянской Красной Армии, участник Великой Отечественной войны, Герой Советского Союза (1944).
Родился в деревне Дубовичье, Пронского уезд, Рязанской губернии.
К январю 1944 года капитан Андрей Кондрашин командовал эскадрильей 40-го авиаполка 1-й минно-торпедной авиадивизии ВВС Черноморского флота. ... 12 января 1944 года в районе Одессы самолёт Кондрашина был подбит и упал в воду. Лётчик с тяжёлыми ранениями был подобран румынским катером, однако на берегу он вскоре скончался.
(??? ................???)
В 1966 году его останки были захоронены на Аллее Славы у памятника Неизвестному матросу в Одессе[2][3]".
"Не оминемо й іншого маловідомого для нашого читача факту, про який йшлося на самому початку статті, а саме, про панахиду по радянському льотчику у березні 1944 р.
Наприкінці березня 44-го, напередодні передачі міста від румунської адміністрації, очолюваної генеральним примарем Г.Пинтя, до німецького командування, радянська авіація здійснювала авіаційні бомбардування Одеси. Радянський льотчик, який за невідомих обставин скинув смертоносні бомби не на порт, а на робітничий гуртожиток, унаслідок чого загинули люди й було зруйновано житло.
Цей факт загалом викликав у мешканців нерозуміння дій льотчика й обурення вчинком.
Однак німецьким зеніткам вдалося підбити літак, і він упав у воду неподалік берега в районі 12-ї станції Великого Фонтану. Коли льотчика вдалося дістати з води, він вже був неживий. Виявилося, що він був нагороджений Зіркою Героя і двома орденами.
Однак, найбільшого фурору в місті здійснив інший факт – ланцюжок з хрестиком на грудях.
Наступного дня було розповсюджено цю інформацію, до того ж із офіційних окупаційних джерел.
Румунське військове командування дозволило поховати загиблого льотчика, що викликало у певної частини одеситів позитивну реакцію, хоча дехто й висловлював невдоволення його невиправданим злочином, в результаті якого загинули мирні люди, а не ворог.
Поховання відбувалося за участі значної кількості населення, румунських військових і представників окупаційної адміністрації.
Німці участі в цьому дійстві не брали...
... Згодом Румунія вийде з гітлерівської коаліції, залишивши фашистську Німеччину на самоті, а король Михай І навіть отримає радянський орден «Победа».
ПІВДЕННИЙ ЗАХІД.
ОДЕСИКА
ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИЙ НАУКОВИЙ
АЛЬМАНАХ
Випуск 20
Михайлуца М.
доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри
українознавства, історико-правових та мовних дисциплін
Одеського національного морського університету
«Як одеські комуністи лист вдячності румунському митрополиту писали... про міфи, моральність і пропаганду»
с. 221-222
Одеса. «Друкарський дім»2016
* * *
Сейчас, из этих двух маленьких примеров, понятно - почему и в СССР и все предыдущие власти Украины боялись и нынешняя власть в России так боится полного раскрытия всех архивов противоречащих советской эрзац-религии «история ВОВ» ?
"...И одним из таких документов, оглашенных горожанам, оказалось постановление Примарии №423 об аннулировании всех (ранее выданных) разрешений на право ношения местным населением оружия.
Исключение делалось только для немецкого населения компактно проживающего в районах Транснистрии и находящегося под покровительством образованной оккупантами организации "Дойче Миттельштелле".
Если же какой-либо организации требовалось использование оружия в силу служебных необходимостей, то её руководитель должен был лично испросить разрешение, записавшись на прием сначала к префекту полиции полковнику Юлианы Поповичу, потом - к начальнику отделения сигураанцы комиссару Стефану Ивашку, а после этого ещё и подать прошение на имя командира расквартированного в Одессе 3-го армейского корпуса."
"Так, например, даже сейчас трудно понять о чем думал городской голова Герман Пынтя, когда... он вдруг дал разрешение на проведение... торжественных похорон русского летчика, Героя Советского Союза, капитана Андрея Кузьмича Кондрашина, самолет которого был сбит во время налета его эскадрильи на порт.
А ведь траурная процессия прошла на виду у всех одесситов по Дерибасовской!!!"
Александр Черкасов
«Оккупация Одессы. Год 1943. Январь-май.»
стр. 197, 288
Одесса, издательство «Оптимум 2010.
* * *
1944
Из русской Вики:
Андрей Кузьмич Кондрашин (1916—1944) — капитан Рабоче-крестьянской Красной Армии, участник Великой Отечественной войны, Герой Советского Союза (1944).
Родился в деревне Дубовичье, Пронского уезд, Рязанской губернии.
К январю 1944 года капитан Андрей Кондрашин командовал эскадрильей 40-го авиаполка 1-й минно-торпедной авиадивизии ВВС Черноморского флота. ... 12 января 1944 года в районе Одессы самолёт Кондрашина был подбит и упал в воду. Лётчик с тяжёлыми ранениями был подобран румынским катером, однако на берегу он вскоре скончался.
(??? ................???)
В 1966 году его останки были захоронены на Аллее Славы у памятника Неизвестному матросу в Одессе[2][3]".
"Не оминемо й іншого маловідомого для нашого читача факту, про який йшлося на самому початку статті, а саме, про панахиду по радянському льотчику у березні 1944 р.
Наприкінці березня 44-го, напередодні передачі міста від румунської адміністрації, очолюваної генеральним примарем Г.Пинтя, до німецького командування, радянська авіація здійснювала авіаційні бомбардування Одеси. Радянський льотчик, який за невідомих обставин скинув смертоносні бомби не на порт, а на робітничий гуртожиток, унаслідок чого загинули люди й було зруйновано житло.
Цей факт загалом викликав у мешканців нерозуміння дій льотчика й обурення вчинком.
Однак німецьким зеніткам вдалося підбити літак, і він упав у воду неподалік берега в районі 12-ї станції Великого Фонтану. Коли льотчика вдалося дістати з води, він вже був неживий. Виявилося, що він був нагороджений Зіркою Героя і двома орденами.
Однак, найбільшого фурору в місті здійснив інший факт – ланцюжок з хрестиком на грудях.
Наступного дня було розповсюджено цю інформацію, до того ж із офіційних окупаційних джерел.
Румунське військове командування дозволило поховати загиблого льотчика, що викликало у певної частини одеситів позитивну реакцію, хоча дехто й висловлював невдоволення його невиправданим злочином, в результаті якого загинули мирні люди, а не ворог.
Поховання відбувалося за участі значної кількості населення, румунських військових і представників окупаційної адміністрації.
Німці участі в цьому дійстві не брали...
... Згодом Румунія вийде з гітлерівської коаліції, залишивши фашистську Німеччину на самоті, а король Михай І навіть отримає радянський орден «Победа».
ПІВДЕННИЙ ЗАХІД.
ОДЕСИКА
ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИЙ НАУКОВИЙ
АЛЬМАНАХ
Випуск 20
Михайлуца М.
доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри
українознавства, історико-правових та мовних дисциплін
Одеського національного морського університету
«Як одеські комуністи лист вдячності румунському митрополиту писали... про міфи, моральність і пропаганду»
с. 221-222
Одеса. «Друкарський дім»2016
* * *
Сейчас, из этих двух маленьких примеров, понятно - почему и в СССР и все предыдущие власти Украины боялись и нынешняя власть в России так боится полного раскрытия всех архивов противоречащих советской эрзац-религии «история ВОВ» ?
