![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
"У стрічку таки вповз Сємьонич".
Jan. 27th, 2018 05:10 pmЗвідки такий кіпіш, товариство?
Ні В'ятрович -
ні Портніков -
ні Дніпровська-
( Read more... )
не сказали нічого особливо нового про Висоцького, щоби вже до них не сказала ( звісно що трохи іншими словами і з трохі іншими акцентами) дружина Мстислава Ростроповича Галина Вишневська у своїй книзі спогадів "Галина":
"Архипелаг ГУЛаг сделал свое дело. Вот он, сегодняшний русский человек.
Он орет, он вопит на весь мир своим пропитым, хрипатым голосом и воет, как затравленный, загнанный, но еще очень сильный зверь.
И чувствуешь, что все эти песни про нас и все мы из одной стаи...
Да, народ породил Высоцкого и признал его своим бардом, трибуном, выразителем своего отчаяния и своих надежд. Но что же должен был пережить народ, через какие моральные ломки пройти, чтобы вот эти блатные истерические вскрики уркагана находили такой массовый отклик во всех слоях советского общества!
В этом гигантском, уродливом театре, где все кривляются и с блатными ужимками суетливо вертятся друг перед другом...
Актеры не по призванию, а по принуждению, в непрофессиональном театре, управляемом каким-то коллективным руководством, всю жизнь играют бесконечную бездарнейшую комедию.
Зрителей нет только участники. Пьесы тоже нет - сплошная импровизация.
Играют, не зная развития ее и не зная, чем кончится спектакль"...
І цілком нормально, що ті, хто і досі ментально знаходяться в тій " в стає русскіх людєй", ті нєгодуют.
А вам що до них?
І туристична вишенка на юбілейному тортику:
Всі знають, що Висоцький знімався на одеській кіностудії.
Вже досить давно (з останніх років радянської влади), є меморіальна табличка Висоцькому.
Але напевно не всі знають, що памятник "розіп'ятому Висоцькому" що з 2012 року стоїть навпроти адмінкорпусу кіностудії, відкрили не одеські кіношники, а зробив це з ініціативи ідеолога партії "Родіна" Онотолє Вассермана на гроші Москви, українофоб Ігор Марков (той самий, що зараз ховається у Москві), а відкривав його, ставший потім кумом Маркова, Порєчєнков.
Одеські кінематографісти котрі працювали і особисто були знайомі з Висоцьким були проти саме цієї скульптури і пропонували інший варіант (з 10-ти виставлених тоді на конкурс) але їх ніхто тоді не послухав.
Так само і цього року, 28 січня, у день юбілею Висоцього, нове керівництво кіностудії (починаючи з директора, всі як один до недавньоого часу, до того як їх поставили кєрувати кіностудією, раніше ніколи ніякого відношення до кіно не мали), неззважаючи на те, що ніхто з тих хто працював на студії ще у радянськи часи ніколи не знав про таке чудо як "намолена ловочка Висоцього" (я і сам такої не пам'ятаю, і двоє з тих, котрі вже працювали на кіностудії коли там знімалося "Місце зустрічі" підтвердили мені, що моя пам'ять ще мене не зраджує і що ця лавочка повний фейк, бо Висоцький сідав на не на якусь одну, а на першу-ліпшу з багатьох однакових лавочок, котрі стояли по всій території кіностудії),
відкрили таке:
...директор киностудии Андрей Осипов рассказал:
«Кроме того, на территории киностудии открылся такой туристический объект, как «лавочка Высоцкого».
Это та самая лавка, на которой любил отдыхать с друзьями и знакомыми Владимир Высоцкий между дублями и в конце съёмок своих одесских картин,.. и именно на этой, что называется, "намоленной" лавочке, происходило много интересных и творческих событий».
Насправді, ця студійна лавочка, одна з багатьох, і раніше стояла і зараз стоїть з правого боку від входу у 5-й павільон кіностудії.
"Вікно" над нею бутафорське, насправді там суцільна стіна.
А полюбляв віпочивати, походжуючи наодинці Висоцький, зовсім на протилежному боці студії - біля фонтану, за тоді ще суцільними двома колами кущів самшиту, тут:
І ніхто не згадує, що, наприклад, крім А. Довженка, працював (до того як радянська влада його остаточно знищила) на одеській кіностудії і Ю́рій Йо́сипович (Юрко́) Тютю́нник — український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР.
16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано.
Для широкої публіки повідомлено, що він здався добровільно, мовляв, уряд УСРР запропонував співпрацю, з чим генерал погодився. Чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист, або всім смерть...
..«На кіностудії довкола Юрка Тютюнника, вбраного у форму українського генерала, з тризубами на ковнірі, завжди збирався великий гурт людей, і на чисельні запитання, які йому ставилися, Юрко Тютюнник відповідав різко й лаконічно, відкидаючи „диктатуру пролетаріяту“ на Україні. Він підкреслював, що в Україні переважає селянство, права якого урізані совєцькою владою, і що такий стан не є терпимий».
Працював у ВУФКУ сценаристом (сценарій фільму «Звенигора», спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком)...
Під час роботи на Одеській кінофабриці потоваришував з Юрієм Яновським.
У пропагандистському фільмі «П. К. П.» Юрій Тютюнник зіграв самого себе.
Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) в Харкові.
Слідчим Тютюнник говорив: «Від своїх поглядів не відмовлявся й досі не відмовляюся. Якщо позиції Донцова не змінилися, то я до них ставлюся як і раніше — тобто поділяв і поділяю».
Смертний вирок поставила колегія ОГПУ 3 грудня 1929 року, але з приміткою: «вирок не приводити у виконання до особливого розпорядження». Розстріляний 20 жовтня 1930 року.
Жодної згадки на кіностудії немає про нього.
* * *
А про те що я вам тут розповів, що ця лавка Висоцього, то є чистий туристичний фейк для заманухи прієзжих лохов,
вже можна починати писати -
-"Нє пазволім одіозному Мислівцу пєрєпісьівать нашу вєлікую історію"
