Симфаллический подарок, поступок, посыл.
Dec. 26th, 2016 12:21 amКак это по-русски...
(если вслух, то и не отличишь).
(если вслух, то и не отличишь).
Dec. 26th, 2016
Как делаются фейки о Одессе.
Dec. 26th, 2016 12:35 am"Одесситы приносят цветы и свечи к зданию Генерального консульства РФ в Одессе на Гагаринском плато, скорбя по 92 погибшим в крушении российского пассажирского лайнера Ту-154".
Цю інформацію розповсюдив проросійський сайт одіозного екс-нардепа Ігоря Маркова Тimer.
(антиукраинский сайт знаменитый тем, что всегда первым сообщал точные координаты ночных терактов-взрывов в Одессе, а однажды даже "угадал" новость о точном месте и времени взрыва за 2 минуты до самого взрыва)
Владимир Копяк ·
Совершенно случайно оказался рядом с консульством расеи. Смотрю, бабка ложит цветочек на основание забора...
Подхожу, спрашиваю ее - в честь чего цветочек кладете?
Отвечает - не знаю, меня девушка попросила положить, 20 грн дала за это.
Так мерзко стало на душе...
Вот так и голосуют за деньги, так и цветы приносим,...
Цю інформацію розповсюдив проросійський сайт одіозного екс-нардепа Ігоря Маркова Тimer.
(антиукраинский сайт знаменитый тем, что всегда первым сообщал точные координаты ночных терактов-взрывов в Одессе, а однажды даже "угадал" новость о точном месте и времени взрыва за 2 минуты до самого взрыва)
Владимир Копяк ·
Совершенно случайно оказался рядом с консульством расеи. Смотрю, бабка ложит цветочек на основание забора...
Подхожу, спрашиваю ее - в честь чего цветочек кладете?
Отвечает - не знаю, меня девушка попросила положить, 20 грн дала за это.
Так мерзко стало на душе...
Вот так и голосуют за деньги, так и цветы приносим,...
Я розумію, що мої аргументи дійдуть не до всіх. Але до тих хто «має вуха і очі», вони повинні дійти
«Доки Україна представлятиме себе як країна, в якій не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трошки іншою Росією».
Це сказав не «український буржуазний націоналіст», а професор Віденського університету Міхаель Мозер у інтерв’ю в газеті «День».
«Я прекрасно пронимаю ваш язык, и если бы он вам самим был нужен, вы бы не говорили везде на русском! Вы сами не хотите никакой Украины!»
– а це цитата із дискусії у Фейсбуку.
Зараз, бачу, піднялася чергова хвиля дискусій про українську мову.
То я також хочу поділитися своїми думками.
Особисто я і у побуті, і в професійній діяльності спілкуюся українською мовою. Апріорі.
У Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації, де я вже півтора року працюю керівником, моя позиція також однозначна – усі державні службовці на роботі повинні послуговуватися українською мовою. Крапка.
Цього року ми двічі організовували курси ділової української мови для держслужбовців. Спрацювало: щораз більше в коридорах ОДА звучить українська мова. Хоча дехто вперто не переходить на українську. І ось саме про це хочу висловити кілька своїх думок.
Імперська Росія напрочуд тонко використовує стратегію удава, в результаті якої «кролик сам залазить у пащу удаву». Добровільно і «окончатєльно».
Щоб зрозуміти суть цієї стратегії, уважно розгляньмо основні маркери ідеології «русского міра»:
єдиний «русскій народ»,
єдина мова, єдина культура,
єдине минуле, єдине майбутнє.
Основні аргументи «єдіного русского народа»:
живе на «ісконно русскій» землі «від Львова до Владивостока»,
розмовляє одною мовою – російською,
слухає в маршрутках і магазинах одну і ту ж музику з «рускіх» і «наших» радіо,
дивиться одні й ті ж серіали, читає одні й ті ж «комсомолки» і «аргумєнти».,
має єдину історію, де Пйотр1 – мудрий царь-батюшка, а Мазепа – зрадник, де Лєнін – все ще трошки вождь, а Петлюра – бандформірованіє, де Міхалков – свій, а про Курбаса, Зерова чи Маланюка навіть не знають.
«Русскій мір» очаровує, огортає і заковтує «хохляцького кролика». На запитання - чому не переходите на українську, відповідь типова – «а какая разніца».
А попри те, як тільки «рускій мір» приходив чи повертався на українську землю, першим ділом він заперечував, щемив і нищив українську культуру та мову. Натомість, як шолудивий пес, «мітив» кожен дім в Україні своїм поганим слідом. А вже потім брався за село, за господарів, за підприємців і за все решту. В тому числі знищував і своїх недавніх наймитів та союзничків.
Давайте не дурити себе і одне одного.
( Read more... )
Майже 100 років тому «на зарє совєцкой власті» українці повелися на гібридні загравання Лєніна-Троцького-Сталіна. Це закінчилось не тільки втратою культурної ідентичності, але й тотальним знищенням усієї споконвічної господарсько-економічної моделі українського суспільства.
Ми не маємо права допустити подібних помилок.
А поза тим, не все так зле. Щораз більше людей, зокрема на Сході України, сьогодні усвідомлює - чим для них насправді є українська мова. Щораз більше людей переходить на українську. Попри шалений опір «русского міра»,
Україна щораз чіткіше оформлює свій інформаційний та культурний простір. Щораз більше людей розуміють роль і силу національної культури.
Щораз більше батьків віддають своїх дітей до україномовних шкіл. Зокрема у нас, на Донеччині.
Я впевнений, що цей процес буде тільки набирати обертів.
Бо я бачу цю динаміку.
І «нехай собі як знають, божеволіють, конають, нам своє робить!»
Голова Донецької облдержадміністрації Павло Жебрівський
Народився в українській селянській сім'ї, закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, юрист.
«Доки Україна представлятиме себе як країна, в якій не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трошки іншою Росією».
Це сказав не «український буржуазний націоналіст», а професор Віденського університету Міхаель Мозер у інтерв’ю в газеті «День».
«Я прекрасно пронимаю ваш язык, и если бы он вам самим был нужен, вы бы не говорили везде на русском! Вы сами не хотите никакой Украины!»
– а це цитата із дискусії у Фейсбуку.
Зараз, бачу, піднялася чергова хвиля дискусій про українську мову.
То я також хочу поділитися своїми думками.
Особисто я і у побуті, і в професійній діяльності спілкуюся українською мовою. Апріорі.
У Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації, де я вже півтора року працюю керівником, моя позиція також однозначна – усі державні службовці на роботі повинні послуговуватися українською мовою. Крапка.
Цього року ми двічі організовували курси ділової української мови для держслужбовців. Спрацювало: щораз більше в коридорах ОДА звучить українська мова. Хоча дехто вперто не переходить на українську. І ось саме про це хочу висловити кілька своїх думок.
Імперська Росія напрочуд тонко використовує стратегію удава, в результаті якої «кролик сам залазить у пащу удаву». Добровільно і «окончатєльно».
Щоб зрозуміти суть цієї стратегії, уважно розгляньмо основні маркери ідеології «русского міра»:
єдиний «русскій народ»,
єдина мова, єдина культура,
єдине минуле, єдине майбутнє.
Основні аргументи «єдіного русского народа»:
живе на «ісконно русскій» землі «від Львова до Владивостока»,
розмовляє одною мовою – російською,
слухає в маршрутках і магазинах одну і ту ж музику з «рускіх» і «наших» радіо,
дивиться одні й ті ж серіали, читає одні й ті ж «комсомолки» і «аргумєнти».,
має єдину історію, де Пйотр1 – мудрий царь-батюшка, а Мазепа – зрадник, де Лєнін – все ще трошки вождь, а Петлюра – бандформірованіє, де Міхалков – свій, а про Курбаса, Зерова чи Маланюка навіть не знають.
«Русскій мір» очаровує, огортає і заковтує «хохляцького кролика». На запитання - чому не переходите на українську, відповідь типова – «а какая разніца».
А попри те, як тільки «рускій мір» приходив чи повертався на українську землю, першим ділом він заперечував, щемив і нищив українську культуру та мову. Натомість, як шолудивий пес, «мітив» кожен дім в Україні своїм поганим слідом. А вже потім брався за село, за господарів, за підприємців і за все решту. В тому числі знищував і своїх недавніх наймитів та союзничків.
Давайте не дурити себе і одне одного.
( Read more... )
Майже 100 років тому «на зарє совєцкой власті» українці повелися на гібридні загравання Лєніна-Троцького-Сталіна. Це закінчилось не тільки втратою культурної ідентичності, але й тотальним знищенням усієї споконвічної господарсько-економічної моделі українського суспільства.
Ми не маємо права допустити подібних помилок.
А поза тим, не все так зле. Щораз більше людей, зокрема на Сході України, сьогодні усвідомлює - чим для них насправді є українська мова. Щораз більше людей переходить на українську. Попри шалений опір «русского міра»,
Україна щораз чіткіше оформлює свій інформаційний та культурний простір. Щораз більше людей розуміють роль і силу національної культури.
Щораз більше батьків віддають своїх дітей до україномовних шкіл. Зокрема у нас, на Донеччині.
Я впевнений, що цей процес буде тільки набирати обертів.
Бо я бачу цю динаміку.
І «нехай собі як знають, божеволіють, конають, нам своє робить!»
Голова Донецької облдержадміністрації Павло Жебрівський
Народився в українській селянській сім'ї, закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка, юрист.
Несмотря на то, что она всё знает про русских, хочет сделать вот такими русскими, всех.
1)
Знание:
Originally posted by![[profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
m_simonyan at О боярышнике( Read more... )
2)
Желания и заветные думы простой русской женщины Маргариты "О НАШЕМ, РУССКОМ":
Мы живём на Российской земле!
Наши дети - славянские дети!
И летит на крылатом коне
Русь в далёкие тысячелетья!
© Немельян Емелин
Мы с младенцем моим не спали прошлую ночь, она – по причине расстраивавших ее колик, я – по причине расстраивавшего меня Русского марша. Потом долго думали, она – о неведомом, я – о русских. Вот результат моих размышлений....
У русских для сохранения Родины в ее нынешнем виде нет другого пути, кроме как больше рожать и больше ассимилировать.
Не гнать от себя, не пугать, не резать в метро, а плавить в одну общую культурно русскую массу, в пока еще не существующий единый российский народ всех нерусских, рожденных и выросших на этой нашей земле.
Нужно просто один раз перестать играть в чужие контексты и идеалы, .... в любой ценой сохранение и укрепление уникальных культур малых народов, в нерусские алфавиты и языки.
Наша история, наша культура, наши ценности, наш первый и главный язык – все это должно быть единым, непререкаемым, монолитным, необратимым, не зависящим от того, кто талантливее орет на митинге или трибуне. Раз и навсегда.
Остальное дело техники.
( Read more... )
Маленький дагестанец, ингуш, татарин, калмык (кого еще режут в московском метро?) должен знать, что он, прежде всего, россиянин, а потом уже дагестанец, ингуш, татарин, калмык.
Что бы об этом ни думали его родители. ...
Сколько лет и усилий уйдет, пока тот якут или дети якута и мысли не смогут перенести, что они – не Россия, не с русскими, не единый народ, ... не знаю.
Но когда-то же надо, блин, начинать!
Лично меня Россия в пределах кольца не устраивает.
И если – God forbid! – придется за это когда-нибудь воевать (!2011год!), ну значит что. Значит, пойдем воевать.
И, да, пока мне тут не напомнили, напомню сама – я нерусская.
Во мне нет ни капли русской крови. Ни одной.
Слава России!
Маргарита Симоньян
главный редактор телеканала "Russia Today"
1)
Знание:
Originally posted by
m_simonyan at О боярышникеКогда я была маленькая, трое наших соседей умерли от отравления каким-то алкогольным пойлом. Еще двое по пьяни повесились. Потом с разницей в год повесились дваоднокурсника, два моих друга – задумчивый философ Петя и саркастичный музыкант Дэнис, любившие Борхеса и зарабатывавшие на еду донорством своей крови. «Зря развалили Союз», - говорил Дэнис. «Если бы я успел побыть комсомольцем, моя кровь стоила бы дороже. Потому что это была бы комсомольская кровь». И Петя, и Дэнис безуспешно пытались утолить безнадегу разнообразной (и, кстати, абсолютно доступной) наркотой, не получилось. Царство Небесное, парни, я вас помню.
Еще один наш журфаковец насмерть порезал вены по примерно тем же причинам. Подружка, лучшая поэтесса журфака, Ленка, старше меня на два курса, пыталась отравиться таблетками, мы с девочками рассказали родителям, спасли. Ровно через год она погибла под колесами машины на безлюдной трассе, при странных обстоятельствах, и никому ничего за это не было.
Еще один наш журфаковец насмерть порезал вены по примерно тем же причинам. Подружка, лучшая поэтесса журфака, Ленка, старше меня на два курса, пыталась отравиться таблетками, мы с девочками рассказали родителям, спасли. Ровно через год она погибла под колесами машины на безлюдной трассе, при странных обстоятельствах, и никому ничего за это не было.
Это если не вспоминать тех несчитаных, кто умер от СПИДа, от передоза, от бухой и упоротой поножовщины, из числа живших со мной на одной улице, в одном дворе. И даже не буду начинать о том, сколько народу вокруг садилось, выходило с туберкулезом, снова садилось и так по кругу. Подробнее об окрестностях можно почитать вот тут.
Ах, да, еще толпы сгинувших в сектах, искалеченных этими сектами, потерявших все, обомжавших и тоже впоследствии севших. И – упс, чуть не забыла! –
Мне все хочется спросить шокированных боярышником - в каком ботаническом саду вас выращивали?
2)
Желания и заветные думы простой русской женщины Маргариты "О НАШЕМ, РУССКОМ":
Мы живём на Российской земле!
Наши дети - славянские дети!
И летит на крылатом коне
Русь в далёкие тысячелетья!
© Немельян Емелин
Мы с младенцем моим не спали прошлую ночь, она – по причине расстраивавших ее колик, я – по причине расстраивавшего меня Русского марша. Потом долго думали, она – о неведомом, я – о русских. Вот результат моих размышлений....
У русских для сохранения Родины в ее нынешнем виде нет другого пути, кроме как больше рожать и больше ассимилировать.
Не гнать от себя, не пугать, не резать в метро, а плавить в одну общую культурно русскую массу, в пока еще не существующий единый российский народ всех нерусских, рожденных и выросших на этой нашей земле.
Нужно просто один раз перестать играть в чужие контексты и идеалы, .... в любой ценой сохранение и укрепление уникальных культур малых народов, в нерусские алфавиты и языки.
Наша история, наша культура, наши ценности, наш первый и главный язык – все это должно быть единым, непререкаемым, монолитным, необратимым, не зависящим от того, кто талантливее орет на митинге или трибуне. Раз и навсегда.
Остальное дело техники.
( Read more... )
Маленький дагестанец, ингуш, татарин, калмык (кого еще режут в московском метро?) должен знать, что он, прежде всего, россиянин, а потом уже дагестанец, ингуш, татарин, калмык.
Что бы об этом ни думали его родители. ...
Сколько лет и усилий уйдет, пока тот якут или дети якута и мысли не смогут перенести, что они – не Россия, не с русскими, не единый народ, ... не знаю.
Но когда-то же надо, блин, начинать!
Лично меня Россия в пределах кольца не устраивает.
И если – God forbid! – придется за это когда-нибудь воевать (!2011год!), ну значит что. Значит, пойдем воевать.
И, да, пока мне тут не напомнили, напомню сама – я нерусская.
Во мне нет ни капли русской крови. Ни одной.
Слава России!
Маргарита Симоньян
главный редактор телеканала "Russia Today"