З 1540 року відома міждержавна угода між кримським ханом Менглі-Гіреєм та польським королем Сигізмундом про таке: «Купцям Корони й Литви вільно брати сіль у Капчибієві (=Хаджибеї) і, заплативши звичайне мито, розвозити до Києва й Луцька та міст інших». Далі попереджалось: «Якщо в Капчибієві шкоди заподіяно людям королівським, то цар (=хан) це відшкодує». Добували сіль в озерах і лиманах навколо Хаджибея, який височів на причорноморській кручі на місці нинішньої Одеси. Тутешні соляні запаси мали аж ніяк не місцеве значення. Тому и виник цитований документ найвищих осіб сусідніх держав. Але незважаючи на це, подорож за сіллю для чумаків і купців була справою небезпечною, бо «сіль…збирають на озері Качибейському, а оскільки неподалік нього розташований татарський замок Очаков, то іноді візників солі перехоплюють і беруть в полон татари, разом з двомастами, а іноді й трьомастами возів». Ось тут і постають в обороні «соляників» (чумаків козацького походження») козаки-воїни. Постають взагалі в Північно-Західному Причорномор’ї, де ще до утворення Київської Русі жили східнослов’янські племена – уличі (між Південним Бугом і Дністром), тиверці (між Нижнім Дністром і гирлами Дунаю). Пізніше за будь-яких навал і завойовників краю тут виникали українські поселення, мешканці яких займалися городництвом, виноградарством, рибальством, пасовищним скотарством. Селилися, незважаючи на наруги від пришельців, тяжкі трудові повинності, фізичні розправи аж до взяття в полон і вбивства. Козаки при захисті «смоляників» самі нападали на татар, та так завзято, що від мурів Хаджибеївської фортеці невдовзі залишилися тільки руїни. Навіть на морі не давали вони споко. Завойовникам. Турецький мандрівник Евлія Челебі засвідчував: «…Через ці місця пролягає головний шлях кораблів, котрі йдуть з Акермана (Бєлгород-Дністровський) до Очакова і далі в Крим. Але козаки збираються у ватаги і очікують біля місць, зручних для стоянки суден, і ніхто з подорожніх не може бути у захисті від того, щоб не бути пійманим. Борони нас Боже, це дуже небезпечний шлях». Той же Челебі доволі однозначно висловився з приводу приналежності територій навколо Хаджибея: «Протилежний (лівий за течією) берег Дністра – це справжній край козаків». ТО ЧОМУ ТОДІ ПРОДОВЖУЮТЬ ЗАЗІХАТИ НА НИХ РІЗНІ ПРИШЕЛЬЦІ?
no subject
З 1540 року відома міждержавна угода між кримським ханом Менглі-Гіреєм та польським королем Сигізмундом про таке: «Купцям Корони й Литви вільно брати сіль у Капчибієві (=Хаджибеї) і, заплативши звичайне мито, розвозити до Києва й Луцька та міст інших». Далі попереджалось: «Якщо в Капчибієві шкоди заподіяно людям королівським, то цар (=хан) це відшкодує».
Добували сіль в озерах і лиманах навколо Хаджибея, який височів на причорноморській кручі на місці нинішньої Одеси. Тутешні соляні запаси мали аж ніяк не місцеве значення. Тому и виник цитований документ найвищих осіб сусідніх держав. Але незважаючи на це, подорож за сіллю для чумаків і купців була справою небезпечною, бо «сіль…збирають на озері Качибейському, а оскільки неподалік нього розташований татарський замок Очаков, то іноді візників солі перехоплюють і беруть в полон татари, разом з двомастами, а іноді й трьомастами возів». Ось тут і постають в обороні «соляників» (чумаків козацького походження») козаки-воїни. Постають взагалі в Північно-Західному Причорномор’ї, де ще до утворення Київської Русі жили східнослов’янські племена – уличі (між Південним Бугом і Дністром), тиверці (між Нижнім Дністром і гирлами Дунаю). Пізніше за будь-яких навал і завойовників краю тут виникали українські поселення, мешканці яких займалися городництвом, виноградарством, рибальством, пасовищним скотарством. Селилися, незважаючи на наруги від пришельців, тяжкі трудові повинності, фізичні розправи аж до взяття в полон і вбивства.
Козаки при захисті «смоляників» самі нападали на татар, та так завзято, що від мурів Хаджибеївської фортеці невдовзі залишилися тільки руїни. Навіть на морі не давали вони споко. Завойовникам. Турецький мандрівник Евлія Челебі засвідчував: «…Через ці місця пролягає головний шлях кораблів, котрі йдуть з Акермана (Бєлгород-Дністровський) до Очакова і далі в Крим. Але козаки збираються у ватаги і очікують біля місць, зручних для стоянки суден, і ніхто з подорожніх не може бути у захисті від того, щоб не бути пійманим. Борони нас Боже, це дуже небезпечний шлях». Той же Челебі доволі однозначно висловився з приводу приналежності територій навколо Хаджибея: «Протилежний (лівий за течією) берег Дністра – це справжній край козаків».
ТО ЧОМУ ТОДІ ПРОДОВЖУЮТЬ ЗАЗІХАТИ НА НИХ РІЗНІ ПРИШЕЛЬЦІ?