Нема чого казати їм на некрологи.

Хіба перефразую раціонального Кунґурова: нема жодного подвигу чи звитяги відсидіти в тюрмі, байдуже за що.

А наші дисиденти відразу по розвалу совдепії гарненько вклали Україну в руки «червоним директорам», хоча мали тоді вплив на події і на народ. І я думаю, що якби москалі не були такими тюхтіями впродовж дев’яностих, то вже давно би зробили з нас другу Білорусь.

Тож нема за що дякувати. Але часом пом’янути є за що.

Це мій особистий погляд на «місце в житті для подвигу», я нікого не навертаю в свою віру. :)