Дело было во Львове, году в 1949-50-м.

[mysliwiec]

І ще розкажіть мені, що а ні мова тих, хто тоді воював в Україні з жінками і дітьми,
а ні мова тих жінок і дітей з котрими воювали, "не має значення".
Бо воювали вони в Україні зовсім за  інше, і не має значення якою мовою складено розстрільни списки українців.
А те, що і тоді мова ворогів самостійної України була російскою, і сьогодні окупанти частини України тотально російськомовні , то так,... випадкове, неважливе і не головне.

Дело было во Львове в году 1949-50-м, на нашей общей с соседями кухне.
Я была ещё ребёнком но случай этот помню хорошо.

Наша квартира была очень дружная.
Как-то среди ночи в квартире начался общий шум.
Все сбежались на кухню где в истерике бился головой об стол наш сосед и повторял одну и ту же фразу:
- "Я больше так не могу!
Я воевал с фашистами, но я не могу воевать с детьми и бабами!"

Наш сосед был в войсках НКВД, один из тех кто по ночам приходил с арестами, а на него кидались с плачем дети и их матери, пытаясь защитить отцов.
Наш сосед после этого ушёл в отставку и больше с этой работой не был связан.

facebook Inessa Amosova

Comments

[stzozo.livejournal.com]

И здесь бендеровцы с буквой Е.

[fantaamas.livejournal.com]

деякі до мене приходять і розказують, що мовляв, якщо російськомовний українець воює в Донбасі, то з поваги до нього російська повинна оставатися нарівні з українською. отакі телепні.
Я вже й пояснював, що дітей у російськомовних українців, які ще не знають мов, треба вчити тільки в українських навчальних закладах, щоб перервати зв’язок України з РФ - не розуміють, бо в душі вони тримають радянську парадигму "навіщо українська, якщо є російська?"

[wrangler (from livejournal.com)]

годный вброс
я прям плачу