mysliwiec

Всегда отрицать свою настоящую культуру, свою цивилизацию - вот суть типического великоросса

Sat, 15 Oct 2022 14:23:30 GMT

«Мы обладаем гением всех народов и сверх того русским гением, — вот почему мы можем понять вас, а вы не в состоянии нас постигнуть.
Всего ужаснее то, что ... раз с гордостью назвав себя европейцами, мы тем самым отреклись быть русскими.»
(из писем Федора Михайловича Достоевского его Императорскому Высочеству наследнику цесаревичу Александру Александровичу).

Картинка для привлечения внимания
- тамга-знак из Асанчи, известен в туркменам как «кара юлу» и «бага», также можно найти у киргизов и среди венгерских тамг:

Надобно ли объяснять просвещенному читателю, где в империи Российской обретаются греко-католические(униатские) священники, или, как говорят на них малороссы - пан-отцы?
Отнюдь не в Великороссии, скажете вы, и будете абсолютно правы.
Потому что служил некий потомок обосновавшегося на Берестейщине (подле Пинска) древнего рода Ордынского, от самого крещенника Дмитрия Донского - Аслан-Челеби-мурзы в крещении Прокопия начало своё берущего и носящий уже фамилию по названию имения Достоево данного его ордынскому родоначальнику рода в собственность - Достоевский, униатским священником в церкви села Войтовцы близ Немирова что подле Винницы
(в центре шляхетского герба Радван утверждена была известная как «кара юлу» и «бага» тамга Золотоордынская в виде фигуры "Ш" перевернутой о происхождении сего рода от Аслан-Челеби-мурзы напоминающая).
Стал ли природным великороссом сын сего отступника от веры истиной московской только от того, что выкрестившись в православие и выучившись на врача и отслуживши в армии, получил он место штаб-лекаря московской Мариинской больницы для бедных, или в просторечии Божедомки?
Ещё раз отнюдь и нет.
Слишком многое надобно было разрушить и истребить в древних устоях рода своего, чтобы сия метаморфоза произошла бы уже с ним.
Но родившийся в московской больнице где служил его отец, внук сего униата, стараниями отца своего столь успешно воспитанный в отрицании культуры предков своих, так продвинулся в этом благом для России начинании денационализации, что войдя в возраст зрелый и основательный, ничтоже сумняшеся (Иакова, 1, 6; 1 Кор. 10:27), мог уже искренне, уже как типический, в первом поколении великоросс, заявить:

-«Я происходил из семейства русскаго и благочестивого...»

И столь велика есть сила сего самоубеждения, что сколько бы, получивший таковой импритинг великоросс далее по Европам не культурился, этой, отпечатавшейся в самой сути его раз и навсегда, незримой для нерусей величавой особости своей русскости, выбить из него, никакими культурами уже никак невозможно.

Дневник оного писателя, 1876 год:

"Я сказал, что русских не любят в Европе.
Что не любят - об этом, я думаю, никто не заспорит, но, между прочим, нас обвиняют в Европе, всех русских, почти поголовно, что мы ... всегда, с какою-то даже любовью, наклонны примкнуть скорее к разрушительным, чем к консервативным элементам Европы...
Они видят в нас скорее варваров, шатающихся по Европе и радующихся, что что-нибудь и где-нибудь можно разрушить, - разрушить лишь для разрушения, для удовольствия лишь поглядеть, как всё это развалится, подобно орде дикарей, подобно гуннам, готовым нахлынуть на древний Рим и разрушить святыню, даже без всякого понятия о том, какую драгоценность они истребляют...
Задавал ли себе кто когда вопрос: почему это так?
Почему чуть не девять десятых русских, во всё наше столетие, культурясь в Европе, всегда примыкали к тому слою европейцев,.. всегда к той стороне, которая сама отрицала свою же культуру, свою же цивилизацию..."

Да и о татарах, потомок Аслан-Челеби-мурзы, писал вот так:

"Русская земля принадлежит русским, одним русским, и есть земля русская, и ни клочка в ней нет татарской земли. Татары, бывшие мучители земли русской, на этой земле пришлецы... ...в русской земле младший брат–татарин живет!"

Герб рода Достоевских:

Це дубль поста з мого ЖЖ 02. 06. 2016 року - mysliwiec.livejournal.com/2610849.html

comments

Як комуністи ЮАР уявляють собі СРСР(Ленін в крові цапа, генсеки-скотарі і жертвоприношення Брєжнєву)

Sat, 08 Oct 2022 09:57:13 GMT

Про те, як КГБ готував в Одесі майбутнього міністра розвідки Нельсона Мандели Рональда Касрілса, єврея, чиї батьки емігрували до південної Африки з тоді ще підросійської Литви, у мене вже був у 2013 році пост "Как в Одессе научили негритянского еврея воевать в против белых - «It’s khorosho, ma bra!»
Читати тут: mysliwiec.livejournal.com/1108474.html , чи тут: mysliwiec.dreamwidth.org/1074257.html

* * *
А ось вам розповідь з 2018 року про те, як південноафриканські комуністи на загал уявляють собі соціалізм. І тут також згадується той-таки Роні Касрілс:

George Zotov

1 жовтень 2018 р.

Ленин в крови козла, генсеки-скотоводы, и жертвы для Брежнева. Как коммунисты ЮАР представляли себе СССР.

87-летний Джулиус Кампонго из зулусской деревни в 300 километрах от Йоханнесбурга уже 60 лет состоит в Коммунистической партии ЮАР. «Непростое раньше было время, — вспоминает он. — Партийный билет я закопал глубоко в поле, где пасли буйволов, еле потом отыскал. Найди полиция „книжечку“, мне полагалось бы 10 лет тюрьмы».
В 1950 году в Претории приняли закон «О подавлении коммунизма», запретив любые выступления, митинги и пропаганду «марксистской идеологии». Партия ушла в глубокое подполье и была официально разрешена только в 1990 году, когда в Южной Африке начали демонтаж системы апартеида.
Самое забавное, что какое-то время «у руля» юаровских коммунистов, распространяя среди африканского населения учение Ленина и Маркса, стояли... белые еврейские переселенцы из Российской империи.
А сами племена зулусов и коса, которым активно рекламировали «новый путь», представляли Ленина «тёмным колдуном» и «грозным могучим воином». Впрочем, давайте по порядку...

Чёрный Ильич и евреи-африканцы

...Компартию ЮАР в 1921 году основал белый: уроженец Британии, слесарь и шахтёр Уильям Генри Эндрюс. Затем борьбой за светлое будущее руководили африканцы: например, генсек Мозес Котане, умерший в 1978 году в Москве и похороненный на Новодевичьем кладбище.
С 1984 шефство над местными коммунистами приняли Джозеф Слово (как генсек) и Рональд Касрилс (как глава партийной разведки — да, случались там и такие должности).
Оба происходили из еврейских семей Литвы: их родители уехали из Прибалтики (бывшей тогда частью Российской империи) в конце XIX и начале XX века, спасаясь от антисемитских погромов. Правда, русским языком (на чём настаивала государственная пропаганда ЮАР, объявившая лидеров коммунистов «генералами КГБ») ни Слово, ни Касрилс не владели. Обоим пришлось сбежать из республики: до падения апартеида они жили в эмиграции в Анголе и Мозамбике.

Кстати, коммунистическая идеология на удивление легко «заходила» среди южноафриканских обитателей резерваций и зулусских деревень. Крестьянам объясняли: вот есть такой Ленин далеко-далеко в одной северной стране. И он за то, чтобы белые и чёрные были равны, у каждого было много скота и свой дом и бедные ели досыта. Один журналист в ЮАР сказал мне:
«Да при такой рекламе, разреши у нас свободные выборы, все бы тогда проголосовали за коммунистов».
Другой человек, состоявший в восьмидесятых в КП ЮАР, поведал мне:
«В пятнадцать лет я часто представлял себе Советский Союз. Я полагал, что там всегда стоит замечательная тёплая погода, но обязательно дожди, чтобы нормально росли рис и пшеница. Ленин живёт в хижине в центре Москвы, разводит рогатый скот, и к нему съезжаются люди со всего государства. Почему-то я думал, что у вас существуют свои чернокожие, но к ним все относятся уважительно, даже лучше, чем к белым. Какого цвета Ленин? Извините, я тоже представлял его чёрным. Я тогда рос в деревне и не знал другой жизни. Белые казались мне воплощением злобы».

Жир для «духов коммунизма»

Забавно, однако, что в компартию вступали не только скотоводы или обитатели трущоб, но даже «народные целители» и колдуны. Известный знахарь бантустана (резервации) Сискей ещё в 1982 году славился своими обрядами, обмазывая небольшой бронзовый бюст Ленина кровью только что зарезанного козла и жиром антилопы, прося «духов коммунизма» помочь крестьянам собрать лучший урожай. Он же провозгласил Ленина «тёмным колдуном и грозным могучим воином».
Другие провинциальные колдуны изрядно прославили «партию трудящихся», призывая носить изображения Владимира Ильича на шее, под одеждой: они отпугивают демонов болезни и приманивают деньги. Несмотря на угрозу тюрьмы, зулусы и коса охотно брали медальоны с Лениным.
К чести компартии ЮАР, она с этим явлением постоянно боролась, объясняя: дорогой наш Ильич к жертвоприношениям не имеет отношения, долой суеверия, демонов не существует. Однако в Африке чёрная магия (и вообще потусторонние силы) в большом почёте, поэтому просто так от почитания Владимира Ильича в магическом контексте избавиться не удалось.
«А каким-то другим изображениям вождей в племенах приносили жертвы?» — спросил я ради интереса пожилого коммуниста-африканца в Кейптауне.
«Да, конечно, — охотно признался тот. — И Сталину, и Брежневу. Но Ленин работал лучше Сталина, через него с ходу связывались с духами. А Брежнев вообще не помогал, козлов для него резать перестали».
Ну и, как уже говорилось выше, СССР являлся для угнетённого чёрного большинства Южной Африки молочной рекой с кисельными берегами. «Вот что мне виделось: в Советском Союзе африканцы могут брать в жёны белых девушек, а у нас за такое убивают, — объяснял мне, широко улыбаясь, член компартии ЮАР в Блумфонтейне. — Всем желающим вдоволь раздают пива. Мяса каждый ест столько, сколько захочется. И, конечно, везде растут кокосовые пальмы».

«Большевик отгоняет демонов»

Немудрено, что коммунисты при режиме апартеида (до 1994 года) имели огромную популярность: они работали в связке с аналогично запрещённой партией «Африканский национальный конгресс» Нельсона Манделы.
Позднее Мандела заявил: «Говорят, что коммунисты нас использовали в своих целях... Но кто сказал, что мы не использовали их?»
В 1993 году новый генсек южноафриканских коммунистов Крис Хани (принявший бразды правления вместо ушедшего в отставку по состоянию здоровья Джозефа Слово) был застрелен в своём доме ультраправым боевиком из польских иммигрантов. Скотоводы и жители трущоб в ярости вышли на митинги по всей стране, предлагая «убить тысячу белых террористов за жизнь одного коммуниста». Их с трудом удалось успокоить. С конца девяностых Компартия ЮАР официально отказалась от прославления Сталина, сейчас в её рядах 220 тысяч (!) человек. И это число растёт.
Многие функционеры-коммунисты входили в правительство ЮАР, как нынешний генсек Блейд Нзиманде, работавший министром образования в 2009-2017 гг., или тот самый еврейский иммигрант из России Рональд Касрилс, бывший в 2004-2008 гг. министром разведки и контрразведки.
Правда, оба постоянно клянут власти за «плохое отношение к трудовому народу» и требуют скорейшего установления настоящего социалистического строя.

«Бюст Ленина всегда со мной, он в моей комнате, — гордо информирует 87-летний Джулиус Кампонго. — И вы можете смеяться, но это чистая правда: если изображение Христа бережёт от злых сил, то почему бы борцу за счастье рабочих и крестьян не отгонять демонов от трудящихся? Я верю, что Ленин смотрит на нас с неба».
Я спрашиваю с некоторой иронией: зарежет ли он для Ленина козла, если потребуется?
«Дорогой мой товарищ, — грозно отвечает Джулиус. — Да хоть слона, разве мне жалко?»

Кстати, в соседнем с ЮАР маленьком государстве Свазиленд (всего 1 миллион 185 тысяч населения), тоже есть своя Коммунистическая партия, которая сражается в подполье против короля Мсвати III. Коммунисты ЮАР помогают младшим братьям, переправляя через границу революционную литературу и бюстики Ленина. А антилоп для нужных жертвоприношений, следует думать, в Свазиленде наверняка хватает и своих...

© Zотов

Цей пост також є тут:mysliwiec.livejournal.com/3136533.html

comments

Соціалізм в ІІІ Рейху, боротьба з ворогами німецького народу - буржуями, спекулянтами. 1935.

Sun, 25 Sep 2022 19:38:22 GMT

«Магазин закритий поліцією через занадто високі ціни. Власник магазину – на перевихованні в Даxау.»

Народні(національні) соціалісти (скорочено нац-исти)Німеччини боролися за щастя своїх (німців),
міжнародні (інтернаціональні) соціалісти (комуністи) СРСР боролися за щастя своїх (пролетарів).
Методи були майже ідентичні.

Цей пост також є на mysliwiec.livejournal.com/3136425.html

comments

Ну штож. Тепер мені лишається лише чекати чергового, вже третього за цей рік бану в ФБ на 30 діб

Sat, 24 Sep 2022 15:27:37 GMT

Ну штож. Тепер мені лишається лише чекати чергового, вже третього за цей рік бану в ФБ на 30 діб, бо заборону і писати дописи і додавати в них зображення на 6 днів 23 години я вже отримав.
Тому що тільки-но прийшли одне за другим ось ці 2 повідомлення від Цукрогорівсського "ісскусствовєда в штатском" (так в СРСР називали КГБістів, котрі працювали під прикриттям в редакціях газет, журналів, видавництв, на кіно і телестудіях) що вже давно відслідковує мою сторінку у ФБ:

"Ця функція тимчасово заблокована

Ви нещодавно опублікували контент, який порушував правила Facebook, тому цю функцію тимчасово заблоковано для вас. Докладну інформацію див. в Довідковому центрі.

Щоб уникнути блокування в майбутньому, ознайомтеся зі Стандартами спільноти Facebook.

Блокування діятиме ще 6 дн. 23 год"

* * *

Цей пост також є на https://mysliwiec.livejournal.com/3136045.html

comments

Протокол від 20 квітня 1917р. засідання комісії про зняття пам'ятника Катерині ІІ, ії ж будівничими

Mon, 19 Sep 2022 18:50:52 GMT

До 1900 року в Одесі (дивлячись як рахувати - третьому, чи четвертому місті імперії) не було жодного пам'ятника царям-імператорам (якщо не рахувати за пам'ятник Олександрівську колону, що стоїть не в середмісті, а в парку Шевченка).
Тому тодішня міська влада вирішила, що щось з цим треба робити. Невдобно якось, губернський центр і жодного пам'ятника царю. Чи цариці.

І хоч вже тоді в місті були ті, хто для повноти народженого лише у 30 роки 19 століття статистиком Воронцова Аполоном Скальковским міфу (що не спирається на жоден факт) бажали бачити Катерину ІІ як засновницю хоч чогось, хоч символічно, хоч наприклад, Одеси, доросла частина тодішнього суспільства і тодішні одеські історики повстидалися б такої відвертої брехні. Тому що всі пам'ятали, як ще зовсім нещодавно, у 1889 році вони святкували не "заснування", а завоювання Одеси Рос. імперією (котре вони сором'язливо назвали евфемізмом - "приєднання", так само, як для слова раби у них був евфемізм "крєпостниє"):

І навіть тоді ж вирішили встановити в Одесі меморіальний знак присвячений ції річниці, але нажаль, потім не втілили цей задум

Саме тому і в найавторитетнішій енциклопедії Рос. імперії - Брокгауза і Ефрона, в статті "Одеса" визнавалося, що засновано місто не у 1794 році, а у 15 столітті у Великому Князівстві Литвинським Руським і Жамойтським (перша згадка у літописах 19 травня 1415 року - "королівський порт Кацюбіїв"). А у 1794 році місто було лише перейменоване з Хаджибею на Одесу (у Брокгауза друкарська помилка - замість 1795 вказано 1794, коли місто ще називалося Хаджибей).
Тому, на всю статтю про Одесу в енциклопедії Брокгауза і Ефрона взагалі немає ні пів слова про Катерину ІІ.
Про завойовника Хаджибею де-Рібаса є, про міського голову де-Рішельє є, при котрому місто і бізнес у ньому почали бурхливо розвиватися за рахунок експорту морем зерна з України (всупереч намірам вже померлої у 1796 році Катерини, котра запланувала Одесі долю маленького містечка Тираспольського повіту новоствореної у 1795 році Вознесенської губернії), а про Катерину - нема.

Але ті, хто бажав міфів, наполягли, щоби пам'ятник був. На кінець кінців саме вона у травні 1794 року підписала складений Адріаном Грибовським указ "Объ открытии свободнаго входа купеческимъ кораблямъ в Гаджибейскую гавань" в котрому мова йшла лише про будівництво у вже існуючому місті Хаджибей нового військового порта і купецької гавані (його будівництво згідно з європейськими інженерними правилами розпочали лівіше вздовж берега в 500-700 метрах від старого турецького порту, котрий був там, де зараз на насипній землі стоїть Митна площа).

І ось, у червні 1892 року, комісія Міської Управи Одеси з 12-ти запропонованих варіантів, обрала проект відомого одеського архитектора Юрія Дмитренка під девізом "Одеса-Порт". Виготовлення і встановлення цього монументу розтягнулися до 1900 року.

Моделі для скульптур (з котрих були виготовлені гіпсові форми для відливки скульптур у бронзі) виготовив скульптор з Петербургу Міхаіл Попов. Відливали в бронзі скульптури у майстерні одеського скульптора Бориса Едуардса. Але тому, що 2 з 4-х нижніх скульптур роботи Попова були комісією забраковані (фігури де-Волана і Потьомкіна), то Едуардс перед відливкою мусив їх переробити. З часом, знаючи про безпосередню участь Едуардса у створенні пам'ятника, багато хто ще за життя Едуардса почав помилково вважати його автором всіх скульптур. Хоча сам Едуардс тим, хто називав його автором всієї композиції, незадоволено відповідав: «Мне чужие грехи не приписывайте!»

З 1900 і до 1917 року у всіх документах і на всіх фото цей пам'ятник називався виключно "Пам'ятник імператриці Катерині ІІ" і ніяк інакше.
Тодішні одесити і не підозрювали, що років через сто, нові шахраюваті міфотворці не тільки придумають цьому пам'ятнику нову фантазійну назву "Пам'ятник засновникам Одеси", але і примудряться впевнити більшість одеситів у тому, що "так він називався завжди". Хоча якщо ви сьогодні підійдете до цієї новоробної копії, то побачите внизу постаменту написану великими бронзовими літерами його стару оригинальну назву - Іімператриці Катерині ІІ".
(імена цих фейкотворців історії відомі і як їхній георгієвській стричці не звиватися, фальсифікації їх будуть судом історії оцінені)

З подальших подій видно, що і одесити і самі творці пам'ятника відносилися до нього як до чергового номенклатурного міцного ремісничого творіння, так, як у СРСР відносились до чергового мілйонстотисячному Леніна в черговому обласному центрі. Без особливих емоцій і пієтету.

Тому, відразу після того, як у 1917 році припинила своє існування Російська імперія, а у березні того ж 1917 року Микола ІІ розкоронував сам себе, в Одесі, вже в квітні, вирішили знести цей, простоявший всього-нічого пам'ятник. Тому що раз імперії вже нема, а замість неї буде демократична республіка (про те, що у жовтні 1917 більшовики влаштують державний заколот і замість демократії буде більшовистська диктатура і червоний терор, вони ще не підозрювали), то у майбутній республіканській реальності, цей пам'ятник цариці посеред міста буде вже не доречний як такий, що не відповідає новій оточуючій дійсності
Для чого і скликали комісію міської Управи.
Що показово, це те, що без жодного супротиву, навпаки, за власним бажанням, активно взялися зносити те, що 17 років тому будували, самі ж творці цього пам'ятника, одесити - дуже відомий в Одесі архитектор Дмітренко і скульптор Едуардс (автор 3-х скульптур з 5-ти пітерський скульптор Попов помер в Петербурзі ще до відкриття пам'ятника, у 1898 році).
Про що і був складений цей документ:

копія

ПРОТОКОЛЪ

засѣданія Комиссіи по вопросу о снятіи памятника Екатеринѣ ІІ
без поврежденія, происходившаго въ четвергъ 20-го Апрѣля 1917 года.

Засѣданіе Комисіи происходило под предсѣдательствомъ г. члена Управы Я.М. Пономаренко.
В засѣданіи принимали участіе делегаты: от И(с)полнительнаго Бюро Одесскаго Общественнаго Комитета - Фридман, от Совѣта Рабочих депутатов - Мельников, от Одесскаго Общества Архитекторов-Художніков - Ю.М. Дмтренко и Б.В. Эдуардс, от Одесскаго Общегородского Техническаго Совѣта - Б.М. Петровскій и И.И. Грицай.
По открытіи засѣданія - г.г. художник-архитектор Дмитренко и художник-скульптор Эдуардсъ, как строители памятника сообщили что главная фигура Екатерины ІІ состоит из 4-х частей, пустых внутри и соединенныхъ гужонами и изъ нихъ нижняя часть насажена на желѣзный штырь 5-ти дюймовъ в діаметрѣ и залита цементомъ; 4 фигур, стоящія ниже: Зубова, Потемкина, де-Рибаса и де-Волана, отлиты цѣликомъ, съ пустотой внутри и держатся на пьедесталѣ стержнями вдѣланными въ гранитъ. Всѣ фигуры отлиты изъ бронзы. Члены Комиссіи высказались в том смыслѣ, что съемка фигуры Екатерины ІІ по частямъ и перевозка ея въ музей не представляетъ трудности и опасности по отношению къ порче ея.
Затрудненіе можетъ встрѣтиться лишь при съемкѣ нижней части залитой цементомъ. Было высказано два мнѣнія: І/ разбить цементъ и снять нижнюю часть, 2/ не разбивая цемента, подсѣчь гранитъ пьедестала на высотѣ задѣлки штыря и снять нижнюю часть вмѣстѣ с частью гранитнаго пьедестала.
Послѣ обмѣна мнѣній остановились на первомъ способѣ. Что касается стоимости работ по съемкѣ, перевозкѣ в музей и сборкѣ, то поручить выяснить стоимость устройства лѣсов и приспособленій архитектору Ф.П. Неструху; стоимость работь по снятію фигуръ - выяснить совмѣстно с присланнымъ Б.В. Эдуардсомъ мастеромъ, устанавливавшимъ памятникъ.-

Подписали:
Предсѣдатель
и
Члены Комиссіи
                                        Съ подлиннымь вѣрно
                                                  Дѣлопроизводитель /подпись/

Документ зберігається в Одеському обласному архіві ДАОО, ф 3839, оп 1, спр 14, арк 18.
Знайшов його там і передав мені ксерокс одеський історик Олександр Музичко.

Але тоді, у 1917 році, у них не склалося.
Тому що в Одесі закрутились такі події, що вже було не до того.
Тому, щоби не муляв очі, пам'ятник просто загорнули у брезент, як писали тоді в газетах- «дабы не раздражал революционную публику»..

Потім, на деякий час, австро-угорські війська у присутності англо і німецькомовного Едуардса брезент зняли. Все ж своя, все ж німкеня - Софія Аугуста Фредеріка Ангальт Цербст фон-Дорнбург. Хай провентилюється.
І остаточно російські більшовики, але вже так, як і решта всього що вони робили, варварськи знесли цей пам'ятник у 1922 році

Саму скульптуру Катерини розбили на шматки (залишились лише голова і плечи), круглий постамент з граніту потім довгий час лежав на базі скульпторів на Пересипу, поки зовсім не пропав, а ця голова і 4 нижні фігури простояли під дощем і снігом всю радянську владу не в експозиції, а у дворах спочатку одного, потім другого, потім третього музеїв.

Поки у 2007 році Москва не дала 5 мільйонів доларів, щоби Катерина в Одесі стояла знову. Скільки з тих грошей вкрав Руслан Тарпан я не знаю, а не невкрадену частину московських грошей він замовив новороб - нову неточну копію скульптури Катерини (на сувої що тримає в руці Катерина написали неіснуючу в жодному ії указі фантазійну фразу "порту і городу бьіть",на держаку турецького прапора, котрий "попіраєт" ногами Катерина замість півмісяця зробили піку) , новий, приблизно такий як був старий постамент і все це йшло вже під новою назвою - "Пам'ятник Засновникам Одеси"

Багато хто повірив.

Нижні ж 4 фігури з порушенням законності спочатку з краєзнавчого музею передали по документах як музейні експонати до музею Блєщунова, а потім знов таки протизаконно встановили їх на новий пам'ятник..
З цих 4-х 2-є в Хаджибеї/Одесі взагалі ніколи в житті не бували:

1) Передостанній коханець Катерини князь Потьомкін (помер в Ясах за 3 роки до "заснування Одеси", похований в Херсоні)

2) Останній коханець Катерини Зубов (до котрого по смерти Потьомкіна перейшов титул новоросійського губернатора, але він продовжував жити в Петербурзі з Катериною і в Одесі він також жодного разу не бував)
Мають відношення до Одеси
3) Завойувавший для імперії місто Хаджибей і присутній при його перейменуванні на Одесу - де-Рібас
4) Накресливший план нової прямокутної забудови, котрий передбачав поквартальне тотальне знесення всього що було побудоване в місті до Рос. імперії - де-Волан.

Ось таким виглядало старе османське місто Хаджибей саме у тому вигляді, у якому воно дісталося новим власникам (на мапі Хаджибейської затоки, котру креслив у вже завойованому у 1'789 році місті у 1791-92 роках і надрукував у 1793 році- за рік до "заснування" Катериною той-таки де-Волан).
Знищене тодішніми забудовниками для тодішніх новобудов старе місто займало територію всього історичного центру Одеси - приблизно від нинішньої вул. Гоголя ліворуч, і аж до нинішньої вул. Канатної праворуч .

І ці 4 скульптури, це сьогодні єдине , що має історичну цінність і тому не весь пам'ятник, котрий за документами проходить як "благоустройство клумби" зелентрестом, а лише вони охоронялися з 2013 року державною службою охорони приблизно за мільйон гривень в рік з бюджету міста, поки у червні цього року мерія не перестала платити за охорону (там збоку на площі стояв бусик, у котрому цілодобово відпочивали декілька поліцейських).

А ви кажете не турбуються одесити о скульптурах... Кожен рік мільйон, останні роки по 2 мільйони гривень з міського бюджету
Майже стільки, скільки кожен рік за своїх податків віддають всі одесити попам московського патріархату на їх комфортне життя (на утримання будівлі) в також побудованому наново не за церковні гроші Соборі на Соборці.

* * *
Якій з всього цього я роблю висновок?
Так само, як навколо невитягнутої з рани скалки обов'язково буде збиратися гній і вона ніколи не загоїться, поки скалку з рани не буде витягнено, так і цей маркер Русскава Міра, цей пам'ятник Катерині, поки він стоїть у середмісті Одеси, завжди буде породжувати навколо себе конфлікти і напруженість

Хтось з тих, хто дочитав до цього місця, обов'язково подумає, чи скаже вголос - критикувати кожен може, а який вихід з цієї патової ситуації?
Враховуючи те, що нинішній пам'ятник це не оригинал, а новоробна неточна копія і тому не охороняється державою, я би запропонував чи замінити скульптуру Катерини пропорційно збільшеною скульптурою де-Рібаса (залишивши внизу лише одного де-Волана)
До де-Рібаса у всіх одеситів відношення спокійне, і загальний вигляд і стиль площі не зміняться.

Чи, що ліпше, на існуючий постамент встановити замість Катькі Цвай скульптуру князя ВКЛ Вітовта (внизу обабіч залишити тільки де-Рібаса і де-Волана). Тому що як раз за Вітовта в літопису Длугоша під датою 19 травня 1415 року перший раз згадується "Portu Regio Kaczubyeiow" (Королівський порт Качубіїв - майбутня Одеса)

Ось - одесити навіть вже нафотошопили цей монумент з Каунаським Вітовтом нагорі:

Цей пост також є на mysliwiec.livejournal.com/3135993.html

comments

Ці національно стурбовані, вони такі збоченці...

Mon, 05 Sep 2022 12:07:33 GMT

Якщо в суспільство що повністю складається з тих, від кого батьки відмовились ще у пологовому будинку, котрі виросли в сиротинцях, котрі не знають і не хочуть знати якого вони роду-племені, котрі вважають своїм батьком директора дитячого інтернату, а мамами виховательок, котрі з задоволенням співають - "Мой адрєс нє дом і нє уліца, мой адрєс Савєцкій Саюз" і котрі саме такий стан речей вважають нормою, попадає 1 (одна) людина котра чітко знає своїх батьків, бо виросла не в сиротинці, а в сім'ї, тому знає і свій рід по батькові і по мамі, знає де його рідний будинок і вулиця і тому у загальному хорі не хоче підспівувати слова цієї пісні, вважаючи, що щиро від серця співати "мой адрєс нє дом і нє уліца" можуть тільки бомжі, то все це сирітське суспільство відразу ж і також щиро, звинуватить його у тому, що він "національно озабочєн", що він своєю зухвалою антисуспільною поведінкою розколює їх спільноту, їх суспільство.
Тому що в цьому суспільстві все справжнє національне вважається чимось вкрай непристойним, як, наприклад, поведінка людини, котра не приховує своєї венеричної хвороби, і навіть вважає свій стан едино нормальним.
Навіть якщо вони такою хворобою самі ніколи не хворіли, то їх навчили, що це ганебно.

Для них любий прояв нормального справжнього національного, все одно, що відкрита демонстрація людиною якогось неприйнятного у цьому суспільстві збочення, якогось табу.
Тому що підсвідомо вон відчувають, що вся їх фейкова міфологія їх "спорідненості" з директором і виховательками сиротинця на фоні реального справжнього родоводу, ніякої конкуренції не втримує.

Тому, будь директор хоч нелюдом, хоч тираном, без нього вони себе не усвідомлюють (у їх свідомості він їх породив і ментально вони залежать від нього, як діти від батьків).
Любе заперечення (чи ствердження факту, що справжні батьки у них інші), сприймається ними як зазіхання на основи. Що, власне, запереченням їх фейкових основ і є.

Можна продовжити аналогію і з суспільством що складається з сліпих з народження (котрих з дитинства запевнили у тому, що бути такими як вони, це нормально, що сліпота є нормальним природним станом речей для всіх людей світу) і одним зрячим, котрого решта звинуватить у тому, що він "зорово стурбований".

Можна порівняти з суспільством поголовно глухих, чи геть позбавлених музикального слуху - тих, кортим "слон на вухо наступив" і котрі тільки себе вважають повністю нормальними.
В їх уяві суцільною глупотою є музика, в геть кінченими ідіотами в їх очах є ті, хто цінує всяких там Бахів, Бетховенів, Бітлз...

Вони скажуть - цей "аудіостурбований" займається антисуспільною справою - яке значення має у якому пор'ядку розставляти ноти і потім попадати в них, чи ні?
Всі ці нотні грамоти, сольфеджио, гармонії, це все злісні провокації придумані ворогами на шкоду нашому суспільству.

Ці аудіостурбовані, вони такі збоченці...

Цей пост також є на mysliwiec.livejournal.com/3135501.html

comments

ЕкатеринаІІ и Одесса, или непредвиденное будущее Хаджибея Тираспольского уезда Вознесенской губернии

Fri, 02 Sep 2022 13:33:17 GMT

(статья из газеты "Юг" 13 апреля 1994г.
Автор историк, профессор Тарас Гончарук)

"ЕКАТЕРИНА ІІ И ОДЕССА
ИЛИ НЕПРЕДВИДЕННОЕ БУДУЩЕЕ Г. ХАДЖИБЕЯ ТИРАСПОЛЬСКОГО УЕЗДА ВОЗНЕСЕНСКОЙ ГУБЕРНИИ"

Трудно найти в Одессе человека, который бы не слышал, как много сделала для его города Екатерина II. И неудивительно: ведь информацию об этом можно получить из книг дореволюционных авторов, которые переиздаются сейчас, и из газетных статей, посвященных 200-летию города. Прославляется императрица как основательница и благодетельница Одессы, особа, которая едва ли не первая увидела в ней будущий центр края и своими действиями проложила городу путь к процветанию.
Широко известна также история о том, что Екатерина сама изменила мужское название Одесс на женское Одесса. И хотя уже первые историки города склонялись к тому, что это просто легенда и никакие факты ее так и не подтвердили, эта красивая сказка и сейчас известна одесситам лучше, чем действительные события из истории их города.
Интересно и то, что все рассказы про чрезмерно доброжелательное отношение Екатерины к Одессе, как правило, не подкрепляются историческими документами, а если и приводятся некоторые факты, то отнюдь не убедительные. Проверить их еще в прошлом веке решил известный одесский историк, председатель Одесского общества истории и древностей проф. В.А. Яковлев. В 1889 г. вышла его книга «К истории заселения г. Хаджибея 1789 – 1795 гг.», посвященная «истории «южной красавицы», которой исполнилось сто лет со времени присоединения ее к России».
( Read more... )

( Read more... )

Что же касается Екатерины II, то она, как довольно аргументировано было доказано еще в прошлом веке, ни Хаджибея, ни Одессы не основывала, ни разу сюда на пушечный выстрел не подъезжала и никогда особого значения этому городу не придавала. Поэтому ее роль в событиях, коим исполняется 200 лет, по-видимому, слишком преувеличивается».

Цей пост також розміщено на mysliwiec.livejournal.com/3135485.html

comments

Всім тим, хто сьогодні буде святкувати "Основаніє Одєсси матушкой Єкатеріной"

Fri, 02 Sep 2022 12:29:18 GMT

До сьогоднішніх свят, всім тим, хто буде святкувати "Основаніє Одєсси матушкой Єкатеріной", у розважальну програму свята, щоб вона стала ще більш цікавою пропоную увлєкатєльниє загадку і конкурс:
1)
Загадка
Як міг митрополит Гавріїл 22 серпня (2 вересня за новим стилем 1794 року) освятити перші палі нового порту (новий порт почали будувати 500 метрів лівіше від старого турецького порту міста Хаджибей, котрий був розташований на місці Митної площі) і закласти перший камінь в фундамент церкви в Одесі котра у тому 1794 році ще називалася Хаджибеєм якщо у той день він був у Херсоні?
(у 1794 році місто ще називалося Хаджибеєм, перейменування Хаджибею на Одесу відбулося тільки у січні 1795 року, а у 1796 році Єкатерина вже померла)

2)
Конкурс
Хто перший знайде хоч в архіві, хоч в музеї, хоч у Гуглі, хоч у Яндексі, чи повний текст указу Катерини про заснування Одесі, чи хоча би цитату з неіснуючого в природі указу імператриці Катерини ІІ-ї про заснування Одеси, наприклад, з тим самим "Городу бьіть", котре придумали лише для того, щоби Тарпану 2007 році році перейменовував наново відлитий ним новодєл (все робилося на гроші Москви) - неточну копію "Пам'ятника імператриці Катерині ІІ-й" на "Пам'ятник засновникам Одеси" (хоча на постаменті монументу і зараз бронзова дошка з оригінальним текстом - "Імпєратріце Єкатеріне ІІ"), той буде висунутий на Державну премію України в галузі історії.
Бо по сей день ніхто з істориків такого документу так і не знайшов.
* * *
Про придуману статистиком Воронова Аполоном Скальковським дату "заснування" Одеси - Скальковський просто "зі стелі" підігнав цю дату до дати коронації тодішнього імператора Миколи І-го, котрий мав тоді приїхати до Одеси.

Професор Василь Надлєр (1840-1894) декан історико-філологічного факультету одеського університету про фейк Скальковського писав так:

«Рассказ Скальковского, не подтверждается никакими современными свидетельствами ни официального, ни частного характера…. Скальковский имеет весьма похвальное обыкновение подтверждать все сколь-нибудь выдающиеся данные своей книги ссылкою на свои источники, преимущественно на документы официальные.
Только для этого своего рассказа он делает отступление от своего обычая и ни единым словом не упоминает о своем источнике…. О какой первой бразде для фундаментов строений говорит Скальковский? Проведение такой бразды не практиковалось при основании городов при Екатерине... Дело вовсе
не шло об основании города, ведь город уже существовал, следовательно, существовали и городские постройки...
Волей или неволей приходится признать, что в 1794 году в Хаджибее не происходило никакой закладки нового города и что день 22 августа (2 сентября по новому стилю), который привыкли праздновать с такою помпою одесситы, имеет лишь то значение, что в этот день окончено было заготовление материалов для портовых работ и приступлено было к самим работам, причем, насколько можно судить из документов, не происходило никакого торжества".

Перша науково коректно доведена літописна згадка про "королівський порт Кацюбіїв" (тоді, за князя Вітовта, тут було ВКЛ і королівство Польське) - це 19 травня 1415 року, потім османи переробили Кацюбіїв на Хаджибей.

Фрагмент карти Хаджибейської затоки надрукованої де-Воланом у 1793 році (працював він над нею у 1791-92 роках) , де ми бачим місто Хаджибей у тому вигляді, у якому воно дісталося новій владі від турок. Найлівіші будинки міста, це район нинішньої вул. Гоголя, найправіші - район вул. Канатної, Кам'яна вежа маяка стояла там, де зараз парк Шевченка. Порт був у бухточці на місці котрої на насипній землі зараз Митна площа.
Останніми зі старих турецьких будинків були знесені громадські хамами (турецьки лазні), У 1840 році газета "Одеський вісник" писала про це так:
«В минувшем году разрушен здесь едва ли не последний остаток Оттоманского гнезда, того Хаджибея, из развалин которого выросла наша Одесса. Я говорю о Хаджибейской бане, еще недавно выказывавшей смиренный купол свой на углу Екатерининской и Полицейской улиц».

Цей пост також є на mysliwiec.livejournal.com/3135109.html

comments

Одеське кіно, під час війни з Росією, на ММКФ Міхалкова, це повне лайно!

Sat, 27 Aug 2022 22:02:00 GMT

Є в Одесі така контора «Tour de Force» (в переводе с франц. – толчок к движению) – это профессиональный молодежный одесский театр-студия синема центр".

Ось їх ФБ:
www.facebook.com/tdf.odessa/
Ось їх сайт:
tdf.com.ua/#team
Там написано, що вони в 2022 році закінчили зйомку фільму (по Достоевському) "Медведь, или любовь на фоне неба".

Один з моїх ФБ-шних френдів тільки що написав мені в мессенджері:

" Сьогодні випадково вскрив імена 12 одеситів з театру "Толчок к Движению", які прямо под носом мінкультури просунули свого фільма на міхалковскій кінофестиваль (ММКФ 2022)...
я трохи пошептався з московитськитми кінодіячами, це лише їх версія як МОГЛО бути. а саме. Ці хвойди подали на кіноконкурс, безо всякої надії (ще в грудні), аж раптом в міхалкова полетіла через бойкот левова доля програми, і вони включив цих невдах до себе, бо на берибьє мясо, лише змінили назву фільму на "Кроткая"....

* * * *
ММКФ-2022: Кроткая

Страна:
Украина, 2022

Премьера:
в РФ 27.08.2022

Режиссер:
Наташа Князева

Актеры:
Сергей Марков, Любовь Агрист, Татьяна Зенкова, Сергей Колбинев, Виктория Вугельман, Давид Вугельман, Андрей Волков, Константин Писарев

Жанр:
ММКФ

Продолжительноcть:
111 мин

Знаете ли вы, как бессознательное общается с вами? Можете ли отличить свою мысль от чужой в вашем же мозгу? Можете ли отличить правду от лжи внутри себя? Кто тот, кто беседует с вами вне вашего согласия? В экранизации фантастического рассказа Ф. М. Достоевского «Кроткая» режиссёр обнаруживает проведение психологического сеанса героя с самим собой, в результате которого происходит исцеление души ? выявление его внутренней правды. Как перейти от своей правды, направленной на выживание, к нетленному закону истины ? любви? Успеть сказать самому себе правду.

myslo.ru/afisha/kino/mmkf-2022--krotkaya

Одеське кіно, під час війни з Росією, на ММКФ Міхалкова, це повне лайно, щоби у вас українська земля під ногами горіла!

Цей пост також є на mysliwiec.livejournal.com/3134717.html

comments

Odesa Is Defiant. It’s Also Putin’s Ultimate Target.

Mon, 22 Aug 2022 19:17:43 GMT

President Vladimir V. Putin knows that Ukraine’s fate, its access to the sea and its grain exports hinge on Odesa. Without it, the country shrivels to a landlocked rump state.

By Roger CohenPhotographs by Laetitia Vancon
Aug. 19, 2022
ODESA, Ukraine — The Odesa Fine Arts Museum, a colonnaded early-19th-century palace, stands almost empty. Early in Russia’s war on Ukraine, its staff removed more than 12,000 works for safe keeping. One large portrait remained, depicting Catherine the Great, the Russian empress and founder of Odesa, as a just and victorious goddess.
( Read more... )

comments

Неймовірне трапляється (жахи війни очима русскіх)

Fri, 19 Aug 2022 13:32:59 GMT

Встромляючи стволи своїх танків прямо у вікна першого поверху, українці 4 дні без зупину руйнували стіни хрущовки. Поступово, починаючи з першого, зникали поверхи, верхній падав на нижній. Дійшло до того, що на четвертий день від 5-ти поверхівки залишилися всього півтора поверхи - п'ятий і половина четвертого (з 50-ма живими русскімі морпєхамі всередині) :

comments

3 доби протримався мій запасний акаунт на ФБ, доки пару хвилин тому я не отримав ці 2 повідомлення

Wed, 17 Aug 2022 14:09:16 GMT

Спочатку на 30 діб забанили основний акаунт Victor Mysliwiec "За язьік нєнавісті", сьогодні, незрозуміло на скільки (напевно до кінця бану основного акаунта, бо вже таке було) забанили запасний - Віктор Мисливець з такими формулюваннями:

А це те, що я не встиг написати у ФБ:

Ширака страна мая радная,
Многа мєст, гдє нєт людєй савсєм.
Но сасєдніє нам зємлі нада,
Что б і там нє жил па-людскі чілавєк.

Цей пост також на mysliwiec.livejournal.com/3134090.html

comments

Раніше все натуральне було, не те, що щас.

Wed, 10 Aug 2022 15:51:19 GMT

Маргарин замість масла 1900р.

( Read more... )
Пальмове масло в кулінарії ї харчовій промисловості 1982р (ГОСТ-и на це були затверджені ще у 70 роки).

Пост також на mysliwiec.livejournal.com/3133913.html

comments

Солженицын. "Прусские ночи". Поэма. (лирические воспоминания мародера и насильника)

Fri, 05 Aug 2022 14:45:29 GMT

Так как текста поэмы кроме фото страниц в формате ПДФ( solzhenicyn_prusskie_nochi_1974.pdf )я не нашел, то публикую так (заканчивается поэма описанием того, где и как сам автор изнасиловал немку отобранную из нескольких для этого по его знаку старшиной):

( Read more... )
Ни гражданских, ни военных
Немцев нет. Но в теплых стенах
Нам оставлен весь уют -
И сквозь чад, сквозь дым, сквозь копоть,
Победители Европы,
Всюду русские снуют,
В кузова себе суют
Пылесосы, свечи, вина,
Трубки, юбки и картины,
Брошки, пряжки, бляшкии, блузки,
Пиш-машинки не на русском,
Сыр и круги колбасы,
Мелочь утвари домашней,
Вилки, рюмки, туфли, гребни,
Гобелены и весы,....

( Read more... )
Дом не жжен, но трепан, граблен,
Чей-то стон стеной ослаблен:
Мать - не на смерть. На матрасе,
Рота, взвод ли побывал -
Дочь-девченка наповал....
Девку - в бабу, бабу - в труп.
Окровлён и мутен взгляд.....

( Read more... )
Поэма "Прусские ночи" часть поэмы «Дороженька», имеет автобиографический характер.
Начата в 1947 на шарашке Марфино, закончена в 1952 в Экибастузском лагере. Весь текст автор впервые записал осенью 1953 в ссылке (Кок-Терек).
«Прусские ночи» — была издана как отдельная поэма издательством ИМКА-Пресс в Париже на русском языке в 1974 году. Во второй половине 1970-х была переведена и издана также на английском и немецком языках[4].
В декабре 1969 года отрывки из главы «Прусские ночи» без согласия и ведома автора были опубликованы немецкой газетой «Die Zeit»[5].
В "Прусских ночах" описываются события конца Великой Отечественной войны, когда советская армия уже вступила на территорию Германии, в которых участвовал и сам автор — в частности, самовольные проявления агрессии и насилия по отношению к гражданскому населению. (из русской Вики)

Этот пост также на: mysliwiec.livejournal.com/3133617.html

comments

Лев Толстой про Петра І-го і Катерину ІІ-гу

Wed, 03 Aug 2022 17:04:38 GMT

Мене знов забанено на фейсбуці на місяць за "мову ненависті" (за публікацію ось цього посту 2018 року mysliwiec.dreamwidth.org/3006270.html )
А перед тим був 7 денний бан за публікацію частину аутентичних цитат Пушкіна також за "мову ненависті" (про те, що Пушкін схвалював цензуру) звідси: mysliwiec.dreamwidth.org/2251395.html

Цікаво, якщо коли цей 30 денний бан скінчиться, я опублікую у ФБ цитату Толстого про Петра І-го і Катерину ІІ-гу, за що там мене знов забанять?

"Съ Петра I начинаются особенно поразительные и особенно близкіе и понятные намъ ужасы русской исторіи.

Бѣснующійся, пьяный, сгнившій отъ сифилиса звѣрь 1/4 столѣтія губитъ людей, казнитъ, жжетъ, закапываетъ живыхъ въ землю, заточаетъ жену, распутничаетъ, мужеложствуетъ, пьянствуетъ, самъ забавляясь рубитъ головы, кощунствуетъ, ѣздитъ съ подобіемъ креста изъ чубуковъ въ видѣ дѣтородныхъ членовъ и подобіями Евангелій — ящикомъ съ водкой славить Христа, т. е. ругаться надъ вѣрою, коронуетъ блядь свою и своего любовника, раззоряетъ Россію и казнитъ сына и умираетъ отъ сифилиса, и не только не поминаютъ его злодѣйствъ, но до сихъ поръ не перестаютъ восхваленія доблестей этаго чудовища, и нѣтъ конца всякаго рода памятниковъ ему.
Послѣ него начинается рядъ ужасовъ и безобразій подобныхъ его царствованію, одна блудница за другой безчинствуютъ на престолѣ мучаетъ и губитъ народъ и заставляетъ однихъ мучать другихъ и воцаряется безъ всякихъ правъ на престолъ, мужеубійца, ужасающая своимъ развратомъ блудница, дающая полный просторъ звѣрства своимъ перемѣняющимся любовникамъ, и всѣ ужасы — казни, убійство мужа, мученія и убійство законнаго наслѣдника, закрѣпощеніе половины Россіи, войны, развращеніе и раззореніе народа, все забывается и до сихъ поръ восхваляется какое то величіе мудрость, чуть не нравственная высота этой мерзкой бляди.
Мало того, что восхваляютъ ее, возхваляютъ ея звѣрей любовниковъ.
То же съ отцеубійцей Александромъ. То же съ Палкинымъ. Все забыто.
И выдуманы несуществующія доблести и заслуги для отечества".

Полное собрание сочинений. Том 26. Произведения 1885 – 1889 гг. Москва: «Художественная литература», 1936, стр. 568-569

\

Цей пост також на mysliwiec.livejournal.com/3133278.html

comments

Тёплый ламповый СССР. Как люди жили! Худ. Коржев-Чувелев Гелий Михайлович 1962г. "В дороге"

Sat, 30 Jul 2022 13:44:29 GMT

На картине мы видим счастливую молодую советскую семью в момент, когда уже загрузившись дровами для камина и барбекю, в дороге за самым вкусным в мире пломбиром в их семейном грузовом внедорожнике поломался кондиционер и жена, предвкушая, ждет, пока муж решит кого вызывать первыми - мобильную службу ремонта кондиционеров, или по гарантии отправить автомобиль на фирму, а самим дальше ехать за мороженым на такси.

(з мого фейсбуку 31 жовтня 2019 р. 605 коментарів 1,4 тис. поширень)

пост также на mysliwiec.livejournal.com/3133098.html

comments

Знаете ли вы, что русский национальный театр, это вненациональный театр Островского?

Wed, 20 Jul 2022 22:37:43 GMT

Когда я изучал в разных аспектах сообщество "русские", то обнаружил еще один факт подтверждающий общее правило:
у русских нет ничего своего настоящего национального, а все что что они называют своим национальным,- это или свежеспижженное у других народов, или авторское, или компиляция из разнородных элементов уворованных у разных автохтонных народов рос. империи.

У настоящих наций были (19 век, время становления не придворных или крепостных как в России как было до того, а театров для народа) появились свои свои профессиональные национальные театры. Когда и в зале и на сцене находились представители одного народа, когда и персонажи пьес были из этого народа и действие пьес происходило среди этого народа и сюжетные ходы определялись народными обычаями, особенностями внутрисемейных взаимоотношений, предрассудками, и.т.д. именно этого народа.
Да, я знаю про театр Шекспира "Глобус" и придворный театр Мольера я знаю, но сейчас не об этих единичных случаях из истории западноевропейской цивилизации, и про уличные балаганы тоже знаю и про то, что Петрушку в Россию привезли оттуда же, откуда и шарманку и гармошку - с запада.

На наших территориях у украинцев это украиноязычный "театр корифеев" (Кропивницкий, Садовский, Карпенко-Карый, Саксаганский, Заньковецкая) где и все актеры-режиссеры и зрители были украинцами. У евреев это был идишеязычный еврейский театр, где и все зрители и актеры-режиссеры были евреями. Таким же был первый национальный грузинский театр и так далее.

Знаете какой театр русские театроведы называют "русским национальным"?
Театр Островского.
Театр, в пьесах которого нет ничего национального, кроме русского языка.

( Read more... )

Пост из моего ЖЖ 2020.02.08
https://mysliwiec.livejournal.com/3060939.html

comments

Чому ми досі називаємо нашу перемогу 2 травня 2014 року трагедією?

Mon, 02 May 2022 11:50:17 GMT

Я не розумію одного - чому у нас до сих пір, згадуючи події 2 травня 2014 року, навіть наші, українці, поширюють російські наративи, називаючи той бій "трагедією".

Напередодні тих подій, 1 травня 2014 року в інтерв'ю журналістці Катерині Сєргацкової, Артьом Давидченко сказав таке:
"Я им куплю виски, если они разбомбят Куликово. Это же как 30 ноября в Киеве,
– рассказывает мне Артем Давидченко, один из лидеров одесского Антимайдана.
– У меня в этом случае руки будут развязаны полностью. Если что-то произойдет с Куликовым полем"....
Артем – брат Антона Давидченко, который уже полтора месяца содержится в киевском СИЗО по обвинению в сепаратизме. Именно Антон возглавил Антимайдан и организовал в феврале лагерь на Куликовом поле. Он занимался пророссийскими движениями в Одессе еще с 2006 года".

Так і сталося 2 травня. В центрі Одеси, в бою, котрий неспровоковано, порушивши всі попередні домовленості про ненапад саме у цей день (бо в цей день на футбольний матч Черноморця з Металістом до Одеси приїхали ще й автори відомої пісні про *уйла харківські ультрас і перед матчем на Соборці був великий мирний український мітинг) підло і нахабно розпочала дружина Антимайдану і першими ними було вбито десятника одеського «Правого сектора» Ігоря Іванова. І вбили вони саме такого одесита, про якого так полюбляють розповідати ті, що так на словах шанують багатонациональність української Одеси - один дід турок і бабця болгарка, другий дід - росіянин і бабка українка.

Пізніше, з центру міста бій перенісся до Куликового поля. Де в результаті дебільної тактики оборони антимайданівців і прямого саботажу тодішнього начальника МЧС Володимира Боделана (він 40 хвилин забороняв виїзд пожежних машин на пожежу в будинку профсоюзів) там загинула 31 людина.
Загальна кількість загиблих з обох сторін - 43 (данні з укр. Вікіпедії).

Якби тоді переміг би Антимайдан, то з 2014 року Одеса була б відрізана від решти України лінією фронту і тут у нас би був злиденний аналог ЛДНР і це було б перемогою "русского міра" і трагедією для України.
Але тоді в Одесі перемогла Україна і це стало трагедією для "русского міра".

То чому ми, українці, разом з Росією і досі називаємо ту нашу перемогу "трагедією"?

comments

Русская ідея - служити імперії як яничари

Fri, 29 Apr 2022 20:14:27 GMT

Для чого існують русскіє - з 3 по 5-ту хвилину слухати актора Мєньшова.
Щирість з котрою Мєньшов говорить те що думає, обумовлена тим, що він виріс серед вертухаїв - в сім'ї начальника над в'язниціми і зонами.

"Начиная со времен монголо-татарского нашествия, основная идея которая всех нас объединяет, идея, которой служили поколения наших предков
Могучее, великое государство, это тот идеал, ради которого русский человек готов страдать, готов терпеть любые лишения, готов, наконец, отдать свою жизнь.

Это иррациональная идея, это не то прагматическое европейское стремление извлечь максимальную выгоду для себя лично, это идея российского духа, который подчиняет и растворяет в себе вашу, мою индивидуальность. Но взамен и вам и мне дает во сто крат больше - вот это ощущение причастности к великому организму, дает ощущение духа, дает ощущение силы и бессмертия.

Запад всегда стремился скомпрометировать идею нашей государственности, но самая большая опасность для нашей идеи заключается не в Западе, а в нас самих.
Это мы сами хватаем все эти бесконечные и модные западные идейки, соблазняясь их очевидной практичностью, рациональностью, не соображая при этом, что именно в этом заключена их губительная для нас сила.
Но ничего, наша собственная идея, в конечном счете, всегда берет верх.
Ну посмотрите - все наши революции в конечном счете приводили не к разрушению, а к укрепления и усилению государства и так будет всегда,.. да".

https://youtu.be/SWSeuTarpG4

Фільм «Місто Зеро», «Мосфільм» 1988.
режисер Карен Шахназаров, сценарій Олександр Бородянський

comments

Самая абсурдная фраза, которую я когда-либо слышал, это - "в его жилах течет русская кровь".

Fri, 29 Apr 2022 19:31:49 GMT

Цей пост в ЖЖ - 07.07.2016

И когда этот ненарод заявляет украинцам, что "мыпрактическиадинбрацкийнарод", хуцпа сия велика есть.

Я не "расчеловечиваю" русских, я показываю зеркало. Иногда увеличительное.
А на зеркало, как говорят сами русские - неча пенять, коли рожа крива.

Потому что русские это не этническая нация (не народ) и соответственно, такой крови нет в природе.
Это всё равно, что сказать про военного что "в его жилах течет военная кровь", про пожарного "в его жилах течет пожарная кровь" про ученого "в его жилах течет ученая кровь".
Поэтому, Ленин, кстати, типичный русский - на четверть калмык, на четверть еврей, на четверть немец и на четверть чуваш .
Такой же русский, как,например, и артисты Табаков и Садальский (у тех тоже все деды-бабушки разных национальностей).
Костяк нынешних русских составляет уде полностью на сегодняшний день денационализированная до состояния русскости меря (свой мерянский язык меря потеряла только к 1720-50-м годам). Соседние с уже полностью обрусевшей мерей народы (мокша, эрзя, мари), все меньше помнят о своей нерусскости.
Поэтому, все со школы убеждены, что уж кто-кто, а некрасовский дед Мазай (который "и зайцы"), этот, уже точно типичный этнический русский.
И я тоже был в этом убежден, пока не узнал, что Мазай был мордвином (скорее всего эрзей) потому что финно-угорское прозвище Мазай (или без а-канья - мазый) это по эрзянски красивый - именно так, красавцем, прозвали на своем языке, неруские односельчане одного из них в в молодости. И все русские фамилии от этого корня, вроде Мазаев - тоже фамилии мордвинов.
И "русские" Гундарева и Гундяев получили свои фамилии не потому, что кто-то из предков был гундявым, а потому, что на том же эрзянском языке их родителей, гундяй-кундяй, это - земляк. Так что русским патриархом в России работает эрзя Земляков.
И русский якстере армиянь ушмодей (красной армии командир) Василий Иванович Чапаев, на самом деле эрзя. Хотя чуваши, говорят, что он чуваш, потому что Васина мама была частично чувашка.

Кого из русских ни возьми, у всех в семье есть кто-то нерусский. А если копнуть глубже, то окажется, что в семьях предков нынешних русских ещё 2 - 3 - 4 поколения назад, русский язык не был родным.

Ни в Украине (ни в других национальных странах, каких из составляющих ООН 194 стран мира - подавляющее большинство), невозможно представить себе ситуацию, когда, например, деды-прадеды титульного народа, коренных жителей центральных областей страны (в Украине, например, Полтавской) разговаривали на совершенно непохожем на украинский язык, языке.

Но вот, к примеру, в одной из центральных областей России (не окраина, а самая что ни на есть глубинка, как пишут в школьных учебниках России - "ядро формирования русского народа" ), это возможно:

( Read more... )

comments

Спільнота зденаціоналізованих - "русскіє"

Fri, 29 Apr 2022 17:59:37 GMT

Ті хто пишуть про "генетичну схильність" росіян до того типу соціальної поведінки котрий ми бачимо сьогодні - дурні, що не розуміють як це працює.

Генетично карели і фіни - майже те саме, а північні і південні корейці повністю однакові, а подивіться яка різниця у поведінці і у способі життя.
Тут важливий тип соціально-культурної будови суспільства, котрий культивує певні типи поведінки, моральні цінності і так далі.
Плюс до всього, особливістю Росії є те, що на відміну від інших суспільств де багато чого грунтується і виросло з національних традицій, з національного шибу життя, тоді як на Расєє ми маємо наслідки державної багатостолітньої тотальної денаціоналізації основної маси різноетнічного населення країни.
Зазвичай, замість денацифікації, використовують евфемізм "русифікація" маючи на увазі асиміляцію, що термінологічно докорінно невірно, бо асиміляція дослівно це розчинення іншорідних домішок у однорідній етнічно великій народній масі, чого в Росії ніколи не було, тому що всі русскіє, це і є сукупність зденаціоналізованих до ступіню русскості нащадків різних корінних народів цієї імперії.

Для простої перевірки вірності цієї моєї тези достатньо попросити татарина, башкира, удмурта, комі, ерзю, мокшу, карела, марійця - окреслити на карті Росії їхні етнічні (національні) землі, де вони є автохтонами (корінними) і всі вони зроблять це.
А потім попросіть зробити те саме русского,- попросіть його показати на карті Росії кордони етнічних русскіх земель, кордони такої території, де споконвік (принаймні, як стверджують самі русскіє, останні 1000 років) живе корінний на тих землях "славянскій русскій народ" приблизно так само, як, на території України 1000 років тому жили пращури сьогоднішніх українців не змінюючи на чужу ні свою мову, ні культуру, і побачите результат, вірніше його відсутність.

А як саме денаціоналізація діє на мораль і загальний стан суспільства, я ліпше процитую видатного вченого:

"Всяка денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної недуги,
до неповного використання неявних способів спрймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки,
до гидоти запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості,
до ослаблення зв'язку підростаючих поколінь з дорослими, що замінюється лише кволим зв'язком із чужими,
до дезорганізації суспільства, аморальності, спідлення"
©
Олександр Потебня

Що власне, зараз в Росії ми і маємо і що визначає саме таку їх поведінку "en mass".

comments

Про питомо російське неслов'янське прізвище Калягін

Fri, 29 Apr 2022 17:48:23 GMT

Росіяни ніколи не були нацією. Ні хорошою, ні поганою, взагалі ніякою нацією.
Вони завжди були і є аналогом також різноетнічного і також монолінгвістичного "народа яничарського" - опори Османської імперії
(тих часів, коли в яничари стали брати і дітей з мусульманських сімей також, коли яничарам дозволили одружуватися і з'явилися династії спадкових яничар, яничар з діда-прадіда).
Навіть найвідоміший у світі завдяки Толстому літературний персонаж що уособлює узагальненого типового русского, це Платон Каратаєв
("каратай" це тюркомовна етнографічна група мордви - кара-чорний, тай-лоша)

"Председатель Союза театральных деятелей России (СТД) Александр Калягин призвал исключить драматурга Михаила Дурненкова из СТД за его высказывания о спецоперации России на Украине".

Після того, як русскій актор Калягин сказав це ще одне своє нове мистецько-політичне слово, я вирішив і на ньому також перевірити мою аксіому :
"Немає у Світі такого русского, у котрого не було би нєрусскіх предків".

І що ми маємо:
( Read more... )
Тоді прізвище Калягін перекладається російською як Рибніков = Рибкін, чи Болтунов = Трепачов.
і значить предки його батька походять з місцевих корінних фіно-угорських народів Росії зденаціоналізованих владою до ступіню русскості.

Що і треба було довести.

comments

Секретнѣйшее наставленіе Екатерины II-й генералъ-прокурору Вяземскому по унічтожению Украины

Mon, 04 Apr 2022 09:40:29 GMT

3(14) февраля 1764 года ЕкатеринаII назначила князя А.А.Вяземского генерал-прокурором сената и написала ему «секретнѣйшее наставленіе» о его главных обязанностях на этом посту.
В последнем, 9-м пункте этого наставления, написано так:

Малая Россія, Лифляндія и Финляндія суть провинціи, которыя правятся конфирмованными имъ привиллегіями, нарушить оныя отрѣшеніемъ всѣхъ вдругь весьма непристойно бъ было,
однакожъ и называть ихъ чужестранными и обходиться съ ними на такомъ же основаніи єсть больше, нежели ошибка, а можно назвать съ достовѣрностію глупостію.
Сіи провннціи, также и смоленскую, надлежитъ легчайшими способами привести къ тому, чтобъ онѣ обрусѣли и перестали бы глядѣть какъ волки къ лѣсу.
Къ тому приступъ весьма легкій, естьли разумные люди избраны будуть начальниками въ тѣхъ провинціяхъ;
когда же въ Малороссіи гетмана не будеть, то должно стараться, чтобъ вѣкъ и имя гетмановъ исчезло, не токмо бъ персона какая была произведена въ оное достоинство.

Собственноручное наставленіе Екатерины ІІ князю Вяземскому при вступленіе имъ въ должность генералъ-прокурора.
Сборникъ росскаго историческаго общества (СИРИО),
1871, т. 7, с. 345-348.

comments

Дуже мені не подобається ініціатива Зеленського — «міста герої»

Wed, 30 Mar 2022 09:30:13 GMT

Ось, дивіться — ви колись чули словосполучення:
Місто Герой Берлін?
Місто Герой Париж?
Місто Герой Рим?
Чому герої? А тому, що на їх територіях за всю історію людства було багато воєн і визначних битв.
Дикість? Дикість.

Бо героями можуть бути тільки люди. Живі люди.
Але радянськи коміуністи-атеїсти, у 1965 році, за Брежнєва, придумавши цей чисто язичницький кунштюк, вдалися до чистісінького примітивного релігійного поганства — оголосили героєм неживе.
Чим «місто герой» відрізняється від «гора герой», «ліс герой», «ріка герой», «дерево-герой»?
(бо на тій горі, у тому лісі, на тій річці, під тим деревом колись була якась велика битва)
Придумувалося це, не маюче аналогів в історії цивілізованого людства «ноу-хау» нашвидкоруч, і на колінці», тому вийшло костурбато і незавершено.
Наприклад — якщо є «місто герой», то чому зупинилися тільки на цьому?
А де «вулиця герой»? Де будинок герой? Де третій поверх дев'ятиповерхового будинку герой?
Де кінець кінців квартира герой?

Ще раз повторюю — героями були, є і будуть лише ті люди, котрі той геройский вчинок на території якогось міста учинили.
Але до чого тут вулиці, будинки, каналізація і водопровід цього міста, котрі вже стояли задовго до того геройського людського чину, де живуть зараз живуть, чи жили самі герої, і котрі будуть стояти, коли там будуть жити діти і онуки героїв?

А якщо Зеленський дасть «героя» Одесі, то як по війні відрізняти радянську геройську Одесу котра у війні 1941-1945 воювала «плєчом к плєчу» з росіянами від геройської Одеси котра у 2022 воює проти росіян? Поряд з радянським монументом у парку Шевченка на заснованій румунами «Алєє Слави» ставити його дублікат, тільки пофарбований у жовто-блакітне і щоб вогонь йшов не з п'ятикутної зірки, а з тризуба?

Навіщо ми тягнемо у нову, нерадянську Україну ці дурнуваті недолугі комуняцко-язичницькі символи-заморочки?
Що б з нас Світ продовжував сміятися, як він сміявся з СРСР-а?
Патамушта наш Вова Головнокомандувач і ті поряд з ним, хто йому вчора цю бздуру порадив — совки за вихованням?

Картинку шукати по запиту:
Вдячні Дереву-Герою потомки, щороку обвішують різнокольоровими смужками тканини гілля Дерева-Героя (вічний вогонь з газової труби і почесна варта з двох школярів поряд з Деревом-Героєм в кадр не попали)

comments

и вообще: где цветы и овации? мы принесли вам свободу!

Mon, 28 Mar 2022 08:15:24 GMT

Моргулис пропустил 2 важных пункта:
1)
Китайские освободители расскажут русским, что на самом деле их земля, это искони китайская земля. Потому что в этом Залесском улусе Орды изначально правили назначенцы их китайского Хана, такие как выросший и воспитанный при ханском дворе кровный брат ханского сына Сартака Саш-Нев-Ский, который даже выглядел как нормальный хань (фото надгробного покрова с вытканным узкоглазым лицом Александра Невского есть в сети).
2)
Китайцы вернут русских к настоящей исконной Великой 5 000 летней китайской культуре и будут вы говорить не на этом своем колхозном эрзаце в котором даже нет своих слов не только для таких научных терминов как "тангенс" и "косинус", но и слова "унитаз".
Освободители восстановят историческую справедливость, признав, что пельмень (пель-нянь), самовар, балалайка и матрешка - все это пришло в Россию с Востока. И в русском нищем языке даже букв своих нет, потому что те которыми русские пользуется - все иностранные, придуманы Климентом Охридским в Болгарии, да и тех всего 32. Тогда как в Великом Китайском языке сотни тысяч иероглифов. А все эпигоны и раболепные подражатели западной недокультуре типа Пушкина-Толстоевского, пойдут на свалку истории.
И само собой, обучение во всех школах оновленной Росси будет только на Великом и Могучем китайском языке

* * *
"Для более яркого понимания ситуации представьте следующее:
на Россию напало некое мощное государство, на которое мы давно поглядывали с опаской. Например, Китай.( Read more... )

comments