mysliwiec: (Default)
[personal profile] mysliwiec
Сьогодні у новинах одного з загальнонаціональних ТБ каналів, побачив як диктор перерахував всіх ( при тому були показані іх фото), хто загинув за Україну у війні з росіянами протягом травня цього року.
Це у нас.
На відміну від москалів з іх іхтамнєтамі, з безименними могилами і їх-такі рабським принципом - а чєво іх щітать, "бабьі новьіх наражают" - і для України і для Сирії.


1 травня
Група українських військових потрапила під потужний обстріл поблизу Світлодарської дуги на Донеччині. Троє бійців загинули, намагаючись врятувати пораненого побратима. Про обставини загибелі хлопців товариші розказують так: "Командир мотопіхотного відділення Юрій Мальков був поранений. Вони пішли йому на порятунок. Анатолій, Сергій та ще один боєць. На жаль, натрапили на засідку ворога. Почали відстрілюватися. Біжко та Смирнов загинули в бою. Третій солдат вижив. Його рятують. Юрій Мальков, на жаль, теж загинув".

Анатолій БІЖКО

років: 22

родом: із Нікополя на Дніпропетровщині

залишилися: батько, сестра і двоє братів



Анатолій Біжко потрапив у засідку ворога
Був снайпером окремого мотопіхотного батальйону "Патріот" 53-ї бригади. В армії служив із жовтня 2013 року. З початком війни захищав Україну у лавах 74-го окремого розвідувального батальйону. З 1 грудня 2016-го служив у "Патріоті". Анатолій – кіборг Донецького аеропорту, один з останніх, хто покинув його живим.

"Толік був дуже доброю і чуйною людиною. Жив, як і всі. Врізалося мені в пам'ять: він - Анатолій Вікторович. І сина хотів назвати Віктором", - розповіла подруга бійця.

"У нього виходило абсолютно все. Вперше став на сноуборд і поїхав, вперше взяв трембіту і вийшов звук. На коні відчував себе професійним наїзником. Узяв пензель - намалював чудову картину. Так у всьому. Щира, скромна усмішка. Толик та його побратими були одними з останніх захисників Донецького аеропорту. Неможливо уявити, що випало на їх долю. Навіть чути про це було важко. Не вірили, що цей хлопчик пережив таке. Дуже хотіли, щоб усе в його житті було добре", - написала знайома Олена. Вони познайомилися в базовому таборі 74-го батальйону. У лютому 2015 року була реабілітація з "Творчою криївкою у Карпатах".

Мама Анатолія померла 2 роки тому.

На відео, знятому напередодні загибелі, хлопець щиро усміхався і казав: "Ми ще трішечки попрацюємо із цими поганцями".

8 травня у Нікополі оголосили днем трауру.

Сергій "Одеса" СМИРНОВ

років: 36

родом: із Одеси. Проживав у Олешках на Херсонщині

залишилися: матір, дружина, 11-місячний син Макар, від першого шлюбу 19-річний син Андрій



Сергій Смирнов потрапив у засідку ворога
Сергія Смирнова називають одним із найкращих розвідників-диверсантів російсько-української війни. Виконував обов'язки командира взводу розвідки 43-го окремого мотопіхотного батальйон "Патріот" 55-ї бригади ЗСУ.

Мобілізований восени 2014 року. В січні 2017-го підписав контракт.

Пройшов Попасну, Золоте, Зайцеве, Авдіївку, Новгородське, Світлодарську дугу. Сергій виконав понад 100 вдалих бойових виходів. Під час виходів ніколи докладно не вказував маршрут та місця перебування групи, побоюючись передачі інформації ворогу.

До 1 травня – жодних втрат, лише поранені. Група зі Смирновим та без нього – дві великі різниці.

Сергій навчався у одеській середній школі №14. Закінчив будівельний технікум. Потім працював на будівництві. Сотням людей зробив першокласні ремонти.

Захоплювався боротьбою і займався плаванням. Дуже любив природу і рибалку, річки, гори, ліси. На пенсії хотів працювати єгерем.

6 вересня 2014-го добровольцем приєднався до лав ЗСУ. Рівно через рік повернувся з війни до нареченої. 10 жовтня закохані побрались.

"Пропозицію зробив мені, будучи в АТО. Я була безмежно щасливою нареченою, потім - щасливою дружиною. Ми надихатися не могли на нашого синочка. Сергій казав на нього "наша радість на старість", - розповіла дружина.

Улітку 2016 року Сергія поранили. Лежав у госпіталі. Дружині нічого не сказав. Переживав, що жінка хвилюватиметься, а допомогти все одно не зможе.

"Його любили й поважали друзі, боялися й ненавиділи вороги", - сказав прапорщик Віктор Залевський.

Юрій "Оптовик" МАЛЬКОВ

років: 31

родом: із Кривого Рогу на Дніпропетровщині

залишилися: матір, старший брат, дружина Світлана, 2-річна донька Кіра, від першого шлюбу 7-річний син



Юрій Мальков потрапив у засідку ворога
До війни працював машиністом тепловозу. На службу прийшов добровольцем 2014 року. В армії не служив. Був кулеметником БМП та командиром 2-го відділення 43-го батальйону "Патріот" 53-ї бригади. У Новгородському отримав сержантське звання. Демобілізувався восени 2015 року, а 15 лютого 2017-го повернувся на військову службу за контрактом.

"Хочу подякувати батькам за такого хлопця. Я з Юрою провоював з 2014 року. Завжди знав, що моя спина і спини моїх товаришів будуть прикриті. Ми навіть йому позивний дали - "Оптовик". Тому що його любові завжди було багато. Нам, Юрко, тебе не вистачатиме", - сказав товариш по службі, який приїхав попрощатись із бійцем.

"Коли були студентами, то я дуже любив приїжджати в гості у його район. Знав: навіть якщо залишусь один і хтось підійде чи запитає хто я і звідки, то достатньо було сказати Юркове прізвисько "Хата". Він був високий, тому так прозвали. Брат завжди за всіх заступався, відстоював правоту. Був відвертим і щирим. Спорт любив. Чим тільки не займався! Боксом, баскетболом, карате. Малював, з пластиліну ліпив", - згадує брат Андрій Новохатько.

"Не вірю, Юро. Чорну стрічку не малюю", - написав товариш Юрій Фоменко.

"Сьогодні ми з ним попрощалися. Але не забули. Пам'ятатимемо життєрадісним і веселим. Прощавай, брате", - сказав побратим Владислав Боронило.

12 травня Юрій з дружиною мали б святкувати першу річницю шлюбу.

"Подякуйте тим, хто нас оберігає! Вони й з того світу - наші янголи, котрі неньку бережуть", - брат Андрій.

Руслан ЛОБІНСЬКИЙ

років: 40

родом: з Харкова



"Руслан Лобінський врятував 18-ї бійців, а себе - не зміг"
"На бойовому завданні в нашого товариша Руслана Лобінського стався інсульт. Він бачив багато смертей. Урятував 18 людей. А себе - не зміг", - повідомив боєць 56-ї бригади ЗСУ Геннадій Кіфоришин.

Молодший сержант Руслан Лобінський із Харкова був фельдшером зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 56-ї бригади. На війні - три роки. 2014-го служив у прикордонному загоні на Луганщині. Із 30 серпня 2016-го - на Донеччині.



2 травня

Cергій "Бетмен" БОГДАНОВ

років: 60

родом: з Мелітополя Запорізької області

залишилася: сестра




Сергій Богданов загинув у день свого 60-річчя
Загинув 2 травня о 21:30 від наскрізного поранення у груди поблизу Авдіївської промзони на Донеччині.

Був сержантом 23-го окремого мотопіхотного батальйону "Хортиця". 1957 року народження. Загинув у день свого ювілею. 2 травня Сергію виповнилося 60.

Мобілізований 16 квітня 2015 року до Роти охорони Мелітопольсько-Веселівського ОРВК. 30 червня 2015-го перейшов на контракт у 23-й батальйон.

"Сергій на війні працював водієм. Але загинув у бою. Тоді хлопців сильно накривали, був шквальний бій. Запитували Сергія, навіщо це йому. А він відповів: "Зараз ми їм насиплемо". І зненацька впав. Він був доброю, завжди усміхненою людиною. І дуже добре виглядав на свої 60. Худощавий, моложавий. Казав мені: "Марино, у мене взагалі нічого не болить", - розповідає Марина, дружина побратима.

Сергій Богданов був сержантом 23-го окремого мотопіхотного батальйону "Хортиця", який сформували із запорізьких добровольців на початку війни 2014 року.

На війні командував відділенням зенітно-артилерійського взводу, займав одну з найважливіших позицій, адже спілкувався безпосередньо з підлеглими, допомагав їм вирішувати побутові, фінансові і документальні проблеми.

3 травня

Андрій ЧУПРИНА

років: 20

родом: з Кремінної Луганської області

залишилися: дід і баба




Андрій Чуприна мріяв назвати сина Олександром
У зоні АТО під час планових занять з бойової підготовки Андрій отримав вибухову травму. Осколками хлопцю поранило голову та шию внаслідок підриву імітаційних засобів.

"Його доставили до нас без ознак життя. Ми боролися за нього. Та Андрій перестав дихати ще дорогою до лікарні. Велика крововтрата, травми черепа, несумісні з життям. Протягом двох годин намагалися завести серце, але дива не сталося",- розповіла медсестра Ксенія.

Мама Андрія померла, коли хлопець вчився у середній школі. Його виховували бабуся з дідусем.

Він складав реп під ніком "Чапа". Часто виступав на дискотеках у місті.

"Веселий,спортивний, дружелюбний. Любив грати в настільний теніс. У нього такі плани були! Андрій став справжнім чоловіком. Був би хорошим чоловіком і батьком",- розказала однокласниця Тетяна.

Вчився у Кремінській ЗОШ №1. Потім у ліцеї. Закінчивши його, підписав контракт на службу. Був матросом 36-ї окремої бригади морської піхоти.

"Він був дуже веселим і любив щиро. Мріяв про дітей. Сина хотів назвати Олександром. Коли востаннє приїжджав у відпустку, сказав: "Цінуй і пишайся, що у тебе хлопець військовий". Морська піхота стала для Андрія усім. Він хотів боротися до останнього", - згадує кохана дівчина.

Поховали Андрія на центральному кладовищі Кремінної Луганської області.



5 травня

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

років: 25

родом: із Житомира

залишилися: батьки




Валентин Ковальський боровся за життя з липня 2014-го
"Хай пам'ять про його героїзм, волю та прагнення жити залишиться назавжди в наших серцях", - написав у Facebook волонтер Сергій Кузьміних.

Валентин Ковальський був снайпером 95-ї аеромобільної бригади.

Воював у зоні АТО з весни 2014-го. 27 липня того ж року колона, у якій був і Валентин, потрапила у засідку неподалік Савур-могили на Донеччині. Куля 7,62-міліметрового калібру пробила бронежилет хлопця, пройшла під кишечником, вдарилася об передню частину бронежилета і відлетіла назад.

Переніс 8 операцій у лікарнях Києва, Львова та Харкова.

Виписавшись, лікувався вдома. Думав, що йде на поправку. Але операція з реконструкції кишечника була невдалою. Відкрилися нові свищі. З 95 кг при зрості 186 см хлопець схуд до 53-х. Біль позбавив його сну. Постійно трималася підвищена температура. Коли медики однієї з клінік в Ізраїлі побачили аналізи майбутнього пацієнта, сказали негайно летіти до них.

Для оплати лікування за кордоном українці на чолі з благодійним фондом братів Кузьміних зібрали десантнику 3 млн грн.

У вересні 2015-го боєць повернувся з лікування у Ізраїлі. Замість запланованої однієї операції хлопцю зробили три. Після двох місяців лікування відпустили додому.

Після першої операції хірург Йорам Клайн, який оперував бійця, сказав: "Коли я починав операцію, мені було 50 років, а коли закінчив, відчув себе на всі 70".

Після успішного лікування Валентин повернувся до занять кікбоксингом. Понад усе прагнув стати у ряди 95-ї бригади.

"Валентин був і залишатиметься прикладом духовності. Коли лікарі віщували йому місяць чи два, він дзвонив мені і говорив: "Командире, не переживайте, зараз трохи підлікуюсь. Ще з вами повоюємо. Таких людей я більше не знаю. Навряд чи зустріну. Він дуже хотів повернутися в армію, пробував всякими способами це зробити, готовий був відмовитися від будь-яких пільг і всього іншого", - сказав побратим Євген Гончар.

"Після поранення повернувся у спорт. Прийшов і хотів тренуватися. Я хотів давати йому менші навантаження, а він говорив, що ні, я буду тільки з найкращими бійцями. Тоді я йому запропонував бути суддею. Він погодився, йому це сподобалося. Любив бути у вирі подій. Коли ми з ним зустрічалися, я бачив, що він набирає форму, познайомився з дівчиною", - розповів тренер з кікбоксингу В'ячеслав Гопанчук.

9 травня Валентину виповнилося б 26 років.

Євген "Жека" ГОЛІК

років: 31

родом: із села Приют Нікопольського району на Дніпропетровщині

залишилися: батьки і старший брат




Євген Голік помер за кілька дні до повернення на війну
Молодший сержант Євген Голік помер вдома.

З 1 вересня 2015 року Євген служив у штурмовій роті "Карпатська Січ". Спочатку добровольцем, потім легалізувався. Згодом перейшов у 93-тю бригаду. Був командиром відділення зенітно-ракетного взводу 3-го механізованого батальйону. Довго воював у Пісках і Водяному. Донедавна - у Кримському Новоайдарського району на Луганщині.

24 квітня Євген поїхав на 15 днів у відпустку додому. Планував після неї повертатися на війну. Боєць мав дві контузії. Останнім часом скаржився на головний біль. Іноді з носа йшла кров.

Старший сержант Сергій "Свобода", дядько Євгена, розповідає, що бійці часто нехтують своїм здоров'ям, не завжди після контузій звертаються за допомогою: "Того дня Євген пас корів. Але не був на полі весь день, швидше пішов додому. Сказав іншим хлопцям, що погано почуває себе. Коли його знайшли, то руки міцно стискали голову. Мабуть, інсульт. Це наслідок контузій".

8 травня

Ярослав СМОЛІНСЬКИЙ

років: 21

родом: із села Дітківці Зборівського району Тернопільської області

залишились: батьки та три сестри



Ярослава Смолінського випадково застрелив товариш по службі
Боєць загинув у результаті необережного поводження зі зброєю товариша по службі, який випадково вистрілив у Ярослава.

Провоював на війні трохи більше місяця. Через тиждень мала бути ротація.

Ярослав служив у підрозділі Нацгвардії в Ужгороді, потім підписав контракт, поїхав воювати на Донбас. Був бійцем 2-ї окремої Галицької бригади Нацгвардії України.

"Це був життєрадісний хлопець з великими планами на майбутнє. Абсолютно безконфліктний, душа компанії. Він був хорошим радником, братом і позитивом нашої роти. Він нас лишив, а ми служимо далі", - згадує товариш Андрій.

"Це випадковість, яка мала фатальний кінець",- кажуть знайомі Ярослава.



Ростислав ЧИПЕНКО

років: 38

родом: з Полтави

залишились: батьки, дружина, донька Владислава, сини Денис і Артем




"Ростислав потрапить до раю, бо пекло пройшов у Авдіївці"
Загинув унаслідок підриву на вибуховому пристрої під час розвідки.

З мінно-вибуховою травмою та множинними осколковими пораненнями ніг та голови Ростислава привезли до лікарні. Провели невідкладні реанімаційні заходи, але врятувати його не вдалося.

Служив старшим сапером інженерно-саперного взводу 90-го батальйону 81-ї бригади. Підписав контакт на службу восени 2016 року.

У зоні АТО здобув найнебезпечнішу військову професію – сапера-розмінувальника. Став професіоналом своєї справи. Радів за кожну зняту ворожу "розтяжку". Казав: "Слава Богу, сьогодні врятовані чиїсь життя".

"Він ще два роки тому хотів піти воювати, але вітчим його не пустив. А рік тому, коли той помер, Ростислав перед фактом поставив маму. Батьку сказав через три місяці", – розповідає рідна тітка загиблого Валентина.

"Знав Ростислава із 2003 року. Після початку АТО попросився до нас на службу в батальйон кіборгів. У Житомирі пройшов курси сапера. Йому ця справа дуже сподобалась. Перевівся до вибухотехніків. Із березня потрапили на нульову лінію під Мар'їнку. А 8 травня Ростислав пішов у розвідку, попереду вів групу. Спрацювала міна. Він закрив собою вибухівку і врятував чотирьох розвідників. Отримав численні рани й осколок у голову", - побратим Ігор Солод.

"Потрапить до раю, бо пекло пройшов в Авдіївці. У казармі жили поряд, тому постійно розмовляли. Були земляками, бо я із Лубен. Говорили про родину, рибалку. Він хотів ремонт вдома зробити. Восени мав повернутися додому. Був хорошим солдатом, майстерно провів нас через міни під Кураховим", - згадує десантник Ігор Половніков.

Поховали Ростислава на Алеї героїв на центральному кладовищі.

9 травня

Денис КОЧУБЕЙ

років: 19

родом: із села Криштопівка Близнюківського району Харківської області

залишилися: батьки, 11-річна сестра




Дениса Кочубея застрелив снайпер
Денис загинув від кулі снапейпера поблизу селища Луганське Бахмутського району на Донеччині. Служив у 53-й механізованій бригаді. На військову службу за контрактом пішов 15 вересня 2016-го. На війну потрапив у квітні цього року.

26 червня мав святкувати день народження.

Після закінчення 9-го класу місцевої загальноосвітньої школи продовжив навчання у професійно-технічному училищі сільськогосподарського напрямку.

Позивного у хлопця не було, бо мав звучне прізвище.

"Дениса знаю за навчаннями у Десні. Ми були в різних взводах, рідко спілкувалися, але пам'ятаю як доброго, гарного хлопця. Якось стриг мене. Казав тоді: "Швидше б в АТО", - згадує товариш по службі Олександр Кукалов.

"Він був у тому чудовому віці, коли життя бурлить і кипить. Просто не віриться, що таке сталося, а наше село не оминула ця біда", - каже сільський голова Криштопівки Олександр Линник.

За його словами, громада ініціюватиме встановлення меморіальної дошки у школі, де він вчився.

Денис Кочубей став дев'ятим загиблим воїном у зоні проведення АТО з Близнюківщини.

Павло "Фізрук" САВЛУК

років: 26

родом: зі села Верхньоінгульське Бобринецького району на Кіровоградщині

залишились: матір, брат




Павло Савлук помер після 9 днів коми
Помер у Дніпропетровській лікарні ім. Мечникова після 9 днів перебування у комі. 30 квітня поблизу Водяного на Донеччині Павла підстрелив снайпер бойовиків.

"Який День перемоги?! Сьогодні помер (після важкого поранення від кулі снайпера) Савлук Павло Валентинович – Пашка. Матрос-морпіх, наш друг, якому я обіцяв літні тактичні кросівки привезти наступного разу", - написав волонтер Андрій Сірак.

Павла призвали на службу за контактом 30 червня 2016 року. Був розвідником військової частини А2802. Службу проходив у 36-й бригаді морської піхоти.

"Я його знав. Хлопець був чесним, справедливим. Займався східними єдиноборствами. Мав багато планів на майбутнє. Хотів піти далі вчитися, продовжити військову службу, яка йому дуже подобалася", – розповів військовий комісар Микола Капітоненко.

Павло Савлук став другим бійцем, якого втратила Бобринеччина з початку року та 11-м за весь час проведення антитерористичної операції на Донбасі.

11 травня

Олександр ЛІПТУГА

років: 30

родом: з Вознесенська Миколаївської області

залишились: матір і брат




Олександр Ліптуга підірвався на міні
Олександр загинув від підриву на вибуховому пристрої у селищі Луганське Бахмутського району на Донеччині. Служив у 53-й бригаді. Старший сержант, був командиром відділення інженерно-саперного взводу в/ч пп В 0927.

"Саша був хорошою людиною, чуйною, чесною та хороброю! В біді не залишав нікого. Служив у частині на Бузьких хуторах. Незабаром мало бути весілля. Три місяці тому поховав батька. В АТО з його частини відправили 40 чоловік на постійне місце дислокації. Повинні були в вересні змінити їх. Друзів у нього було багато. Як ми зможемо розрадити його маму?" - каже подруга Катерина Штурко-Павленко.

13-14 травня у Вознесенську оголошені днями жалоби.

Олексій ПУДОВ

років: 32

родом: з Чугуєва на Харківщині

залишилися: матір, сестра, дружина та дочка Василина



Олексій Пудов з дочкою Василиною
Помер у госпіталі в Дніпрі. 28 квітня отримав дуже важкі поранення внаслідок обстрілу позицій українських військових ворожим танком. Олексію відірвало ногу. Були численні ушкодження внутрішніх органів: поранені легені і нирка. Лікарі видалили селезінку, частину печінки й кишечника. Його стан оцінювали як украй важкий.

Молодший сержант Олексій Пудов служив у 92-й бригаді.

Усі, хто знав бійця, – рідні, друзі, товариші по службі, командири – говорять про Олексія як про надзвичайно гарну людину. Був щирим, відвертим, надійним і добрим, оптимістом та життєлюбом. Завжди гідно та з надзвичайною відповідальністю виконував бойові завдання, ніколи не ховався за спинами інших. Сповна усвідомлював свою відповідальність за долю України.

Давид СИХАРУЛІДЗЕ

років: 44

родом: із села Супса Гурійського краю у Грузії

залишились: дружина, двоє дітей




Грузинський офіцер Давид Сихарулідзе воював за Україну
Загинув від розриву міни поблизу Світлодарської дуги на Донеччині. Інструктор, командир підрозділу 1-ї штурмової роти батальйону "Айдар" 53-ї бригади.

На початку 1990-х воював у Абхазії. Потім закінчив військову академію Грузії та військове училище Бундесверу в Німеччині. До 2015-го служив майором у грузинській армії. Але звільнився, переїхав в Україну і пішов в "Айдар".

"Давид заснув назавжди. Якійсь частині моєї душі "добре" не буде ніколи. Плач, дорога Грузіє, перестало битися серце твого сина. Одного з найкращих твоїх синів. Давид загинув за Україну, але усі, хто був з ним знайомий, знали, які він любив Грузію. Для мене це був Великий Моураві, для командування – незамінний спеціаліст, для бійців – командир, про якого можна лише мріяти. Завжди і в усьому спокійний і розсудливий. І у повсякденному житті, і в бою. Такої незворушності у бою, як у Давида, – я не бачив ніколи. Ця втрата для нашої роти і батальйону - важка і непоправна. Плач, Україно, разом з нами. Пам'ятай завжди – ми в неоплатному боргу", - написав побратим Микола Нагорний.

"Він казав: " Колись Україна допомогла Грузії, тепер ми віддаємо свій борг. З 14 років ношу форму. Віце-полковник. Ось недавно написав рапорт, звільнився з армії і прилетів 8 березня до вас. Легально! Зброю в руках тримати офіційно я не можу, але я можу обмінюватися досвідом". У ньому зовсім не було агресії. Хотів допомогти Україні, а потім повернутися додому. Сім'я підтримувала Давида у бажанні воювати за Україну. Спи спокійно, друже. Свій борг ти віддав сповна", - розповідає знайома Ольга Калиниченко.


14 травня

Іван МЕРЧЕНКО

років: 21

родом: із села Береськ Рожищенського району на Волині

залишилися: батьки, молодша сестра




Іван Мерченко загинув за нез'ясованих обставин
Загинув у зоні АТО на Луганщині за нез'ясованих обставин. Триває слідство.

Іван був солдатом 24-ї бригади.

16 травня оголосили днем жалоби на території Рожищенського району.

19 травня

Олександр ТИНЯНОВ

років: 26

родом: зі села Таврійське Оріхівського району Запорізької області



За життя Олександра Тинянова лаікарі боролися 17 днів
2 травня ворожий снайпер підстрелив Олександра поблизу Авдіївки на Донеччині. 17 днів лікарі боролися за життя бійця.

"Поховали сержанта Тинянова Олександра. Загинув від кулі снайпера. Жодна смерть наших захисників не буде марною! Коли вже війну війною назвуть? Щоб у майбутньому наші діти та онуки знали вбивць наших героїв, а не називали московитів братами. Пробачте, що рано пішли на небеса. Героям слава!" – написав товариш Іван Панченко.

22 травня

Богдан ІШУТІН

років: 18

родом: з Теребовлі на Тернопільщині

залишились: батьки, дві сестри і брат



У жовтні Богдану Ішутіну виповнилося б 19 років
Загинув під час виконання бойового завдання поблизу селища Новоайдар на Луганщині.

Богдан служив за контрактом у 44-й артилерійській бригаді ЗСУ.

Наймолодший у сім'ї. Мати – вчителька фізики у гімназії. Батько працює на ринку. Дві старші сестри вчителюють. Старший брат – фаховий військовий. Хлопець рівнявся на нього, згадують знайомі.

"Він дуже хотів в АТО. Ще у 17 просився, але не взяли. Говорив, щойно виповниться 18, то піду. Так і зробив. Був на навчаннях у Тернополі. Майже два місяці тому відправили на війну", - розповів знайомий Богдана Володимир Лех.

"Напевно, в нього така доля. Марив армією, казав: "Служив тато, дядьки, брат, а я що – ховатимусь, коли треба Батьківщину захищати?" - каже матір Надія.

"Богдан народився в багатодітній сім'ї вчительки з фізики Надії Богданівни. Дуже боляче, що його більше нема. У нього не було безтурботного солодкого дитинства. І не буде майбутнього. Надія Богданівна дуже хотіла бути щасливою, якщо не сама, то хоча б радіти за успіхи дітей. Старалася, щоб дітям було краще, щоб отримали хорошу освіту, щоб знайшли гарну роботу. Богдану було всього 18. Його мама втратила останню надію на те, що все буде добре, що прийде час і вона всміхнеться", - сказала Ольга Жук.

Останній запис на сторінці бійця у соцмережі: "Найкраща жилетка - це бронежилетка". Востаннє туди заходив 21 травня за кілька годин до загибелі.


30 травня

Тарас ШЕВЧЕНКО

років: 47

родом: із Кривого Рогу на Дніпропетровщині

Загинув від мінно-вибухової травми поблизу міста Залізне на Донеччині. Тарас Шевченко служив у 25-й Дніпропетровській повітряно-десантній бригаді.


31 травня

Сергій МИХАЙЛЮК

років: 28

Помер у Дніпропетровській лікарні ім. Мечникова. Його важко поранили поблизу Авдіївки на Донеччині. Перебував у критичному стані.

Служив у 72-й бригаді.


НЕБОЙОВІ

1 травня

Богдан ДІДИЧ

років: 41

родом: зі Львова

залишилися: дружина Уляна, доньки Орися, Дарія і Лідія





Богдан Дідич заснував своб волонтерську організацію після анексії Криму
Причиною смерті став обірваний тромб.

Богдан Дідич – волонтер. Після анексії Криму заснував ГО "Допоможи фронту". Разом із дружиною Уляною неодноразово бували у зоні АТО. Активно допомагати підрозділам Збройних сил та Національної гвардії.

За освітою - прикладний математик. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка. Під час студентського життя брав активну участь у громадському русі. Був організатором громадсько-політичних та культурологічних акцій "Студентського братства". Співав у хорі Народного ансамблю пісні і танцю "Черемош". Виступав за активний спосіб життя. Пропагував та займався відродженням бойового гопака. Часто мандрував Карпатами.

Пройшов Революції гідності.

"Кремезний, вольовий, і цілеспрямований. Він саме той, хто взявся за найважчу справу у нелегкі для нашої землі часи. Був українцем не за паспортом, а в душі. Дуже добрий та позитивний. При зустрічі з ним неможливо було не сміятися", - розповів побратим Юрій Еляшевський.

4 травня

Анатолій ПОЛЯК

років: 34

родом: із села Тамарине Снігурівського району на Миколаївщині

залишилися: дружина, діти




Анатолій Поляк служив у 79-й бригаді
Демобілізований учасник АТО. Служив молодшим сержантом, старшим розвідником 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

5 травня

Олександр МАЛЮК

років: 47

родом: з Нововолинська Волинської області


Демобілізований учасник АТО. Повернувся з війни під час четвертої хвилі демобілізації. За попередньою інформацією, чоловік учинив самогубство, завдавши собі один удар ножем.

11 травня

Денис ОСИПОВ

років: 42

родом: з Нікополя на Дніпропетровщині

Передчасно помер. Денис демобілізувався у жовтні 2016 року. Служив у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, в/ч пп В3950.

15 травня

Віталій "Кеша" МУТЕНКО

років: 30

родом: із села Верин Миколаївського району Львівської області

залишилися: мати, брат




Віталій "Кеша" Мутенко раптово помер від зупинки серця
Помер від зупинки серця. Служив у 2-й роті полку особливого призначення "Київ". Активний учасник Революції гідності, з Майдану пішов добровольцем на фронт 2014 року.

Денис БУРИК

років: 31

родом: зі Львова

залишилися: мати, брат




Денис Бурик обороняв Луганську ТЕС у Щасті
Помер уві сні через серцеву недостатність.

Демобілізований учасник АТО, служив кулеметником 5-ї роти 80-ї бригади. Брав участь у боях за Щастя, Металіст. Обороняв Луганську ТЕС.

Після повернення з фронту працював будівельником.

"Денис дуже смачно готував. Усі пам'ятають його смачні страви на фронті. Це вже п'ятий наш побратим, який передчасно пішов з життя після демобілізації", - сказав побратим з ГО "Союз Ветеранів Десанту".

"На Личаківському цвинтарі із почестями ховають лише тих, хто загинув на війні. А коли хлопець помер після демобілізації – він більше не герой? Місто до таких речей не дотичне. Поховаємо Дениса за містом, бо ж повернувся живим", - розповів товариш Віталій Свінціцький.


16 травня

Михайло ЦИВ'ЮК

років: 21

родом: із села Михайлівка Борщівського району Тернопільської області




Михайло Цив'юк з нареченою Христиною
Помер від раку за два тижні до дня народження. Лікарі діагностували хворобу в липні 2016 року.

На війні Михайло був старшим інструктором автомобільного взводу, керував БТРом. В АТО пішов зі строкової служби, яку проходив у Донецьку. Стояв і під аеропортом.

"10 місяців і шість днів. Нас розкидували по різних блокпостах. Найгарячіше було тим, хто стояв майже під самим Донецьком, – накривали "Градом". Вистачило. Відслужив рік, десять місяців і шість днів. Хоча час від часу дзвонять з військкомату, бо я стою на резерві у першій групі. Якщо в країні оголосять надзвичайний стан, то нас першими заберуть", - розповідав у інтерв'ю Михайло.

Демобілізували хлопця у травні 2015-го.

17 травня

Руслан КИРНІС

років: 24

родом: із села Бурімка Семенівського району на Полтавщині

залишились: батьки, старша сестра Юлія, дружина Алла і 3-річний син Кирило




Руслан Кирніс помер від раку
Помер від раку у хоспісі кременчуцької лікарні. У зоні АТО стався інсульт. Отримав другу групу інвалідності, згодом виявили рак.

Руслан – сержант, командир відділення артилерійського полку. Воював з 2014-го. Торік у вересні звільнився з лав ЗСУ за станом здоров'я.

"Він навчався в одному класі з двоюрідним братом. Руслан вчився краще, завжди допомагав брату. Любив грати на гітарі. Пам'ятаю, як діти із захопленням його слухали на туристичному зльоті. Вчителі не можуть спокійно говорити, тільки плачуть", - згадує Тетяна Данилевська, директор школи, де вчився Руслан.

"Це перша втрата 107-го полку в російсько-українській війні. Руслан був життєрадісним, добре грав на гітарі. Я його добре знав, адже він у мене був начальником радіостанції. На той час виконував обов'язки командира дивізіону. Ми з ним і під час хвороби, і після звільнення підтримували стосунки. Допомагали як могли і сім'ї, і безпосередньо Руслану. Він людина чесна, порядна. Хороший сім'янин. Дуже любив свого сина. Важко втрачати таких хлопців", - сказав побратим Олександр Келембет.

20 травня

Микола НАЙДА

років: 24

родом: із села Артемівка Бориспільського району на Київщині

залишились: батьки, брат і сестра




Микола Найда загинув за три днів після дня народження
За три дні після дня народження на залізничних коліях станції "Нова Троянда" у Бориспільському районі на Київщині Миколу знайшли мертвим.

Поліція розглядає версію самогубства. Рідні вважають, що Миколу вбили, а тіло підкинули на колії. Він служив у 72-й бригаді. Призвали у першу хвилю мобілізації, пройшов бої під Савур-могилою. Повернувся додому 2015 року.


25 травня

Петро ПИЛИПЧУК

родом: із села Турка Коломийського району на Івано-Франківщині

Демобілізований учасник АТО. Помер від хвороби.

Ігор ДРОБОТ

років: 47

родом: із селища Борове Фастівського району Київщини




Ігор Дробот раптово помер від зупинки серця
У зоні АТО зупинилося серце, клінічна смерть. Помер у лікарні.

Ігор - прапорщик, військовослужбовець групи Цивільно-військового співробітництва ЗСУ. Вивозив тіла загиблих воїнів і доправляв додому.

26 травня

Олександр ШКРЕБЕЦЬ

років: 45

родом: з Глобиного Полтавської області

залишились: дружина та 5 дітей, наймолодшій доньці 5 років




У Олександра Шкребеця осиротіло п'ятеро дітей
Помер від інсульту після тижневої коми. З 19 травня 2014-го служив у батальйоні поліції особливого призначення "Полтава". 2015 року під час вибуху штабу в Кримському дістав контузію. До лав ЗСУ приєднався 2016-го та служив до зими 2017 року. З армії йти не хотів. Олександра комісували через постійний високий тиск, причиною якого була травма 2015-го.



Богдан ("Джимі", "Ганс") ХМАРА

років: 35

родом: з Новогуйвинського на Житомирщині

залишились: батьки, брат, дружина та донька



Богдан ("Джимі", "Ганс") Хмара розбився, аби врятувати життя інших людей
Загинув у авіакатастрофі поблизу аеродрому "Півці" у Чернігові. Мобілізований у четверту хвилю.

За словами очевидців, літак довго кружляв над будинками й впав. Відмовив двигун. Богдан намагався зменшити швидкість. Скерував літальний апарат на землю, за кілька метрів від житлового будинку. Пілот пожертвував своїм життям, аби вберегти інших.

"Богдан збивав російські безпілотники з ... дробовика. Хтось на війну брав з дому карабін, деякі - не шкодували особистого автомобіля. Але Бодя перевершив всіх, бо він притягнув в АТО... легкомоторний літак! Завдяки йому та його побратиму новітня історія цієї війни матиме унікальні сторінки про успішне полювання в українському небі на безпілотники окупантів", - розповів побратим Сергій Бірюков.

"Він навчив літати понад 60 пілотів. Зібрав десяток літаків. Не зміг бути осторонь подій на Донбасі. В перші дні АТО пішов до військкомату. Він був ідеальним братом, сином, чоловіком і батьком… Але доля розпорядилася так", - говорить брат загиблого Євген.

Олександр ТЕМНИЙ

родом: з Кам'янки на Черкащині

залишились: мати, син і донька, розлучений


Олександра знайшли мертвим у річці. Зник за кілька днів до трагедії. Триває слідство.

28 травня

Василь БІДУЛА

років: 27

родом: з Горохова на Волині




Василь Бідула загинув у ДПТ
Загинув у ДТП поблизу села Довгів Горохівського району. Не впорався з керуванням і автомобіль зіткнувся з деревом. Внаслідок отриманих травм помер у реанімації.

Воював у російсько-українській війні протягом 2014-2015 років. Учасник Революції гідності.

Date: 2017-06-05 08:52 pm (UTC)
malyj_gorgan: (Default)
From: [personal profile] malyj_gorgan
Дякую за пост. Це треба дивитися і передивлятися...

Date: 2017-06-05 09:43 pm (UTC)
ukurainajin: (Default)
From: [personal profile] ukurainajin
Це треба потримати нагорі стрічки. Я не знав і не знаю, як коментувати таку тему. Забути не можна.

Date: 2017-06-06 08:23 am (UTC)

Date: 2017-06-06 01:56 am (UTC)
sleepy16: (Default)
From: [personal profile] sleepy16
вічна пам'ять.
дякую за пост.

Date: 2017-06-06 08:32 am (UTC)
ext_2032794: (Default)
From: [identity profile] https://openid-provider.appspot.com/eto.totje
Вічна пам'ять та Царство Небесне героям.

Печально

Date: 2017-06-06 08:23 pm (UTC)
igorilla: (Default)
From: [personal profile] igorilla
Война на истощение
Page generated Jun. 28th, 2017 12:19 am
Powered by Dreamwidth Studios