Entry tags:
Червоне — то любов, а сіре — то хахлы.
На початку 1980-х років у кабінеті начальника кафедри суспільних наук Севастопольського вищого військово-морського інженерного училища я побачив на стіні мапу світу, де СРСР і країни Варшавського договору було зафарбовано червоним, а решту – чорним.
Ось таке наочне втілення маніхейського світобачення… Радянські газети обожнювали назви на кшталт «Два світи – дві правди», де панувало політичне маніхейство. Власне, в нинішній РФ воно домінує і дотепер, ба навіть набуває гротескних форм.
Несамовита лють тамтешнього суспільства щодо Заходу, клятих «піндосів», «бЕндеровців» відроджує дуже архаїчні підсвідомі комплекси російської ментальності, про які влучно писав історик Євґєній Возґрін:
«На цьому камені вільно обраних несвободи й деспотизму будувалася майбутня Росія. Потім зміцнилися сільські громади, що відроджували племінний диктат більшості й зневагу до особистості, маніхейськи суворий поділ світу на «наших» і «не наших» та відповідні подвійні мораль і норми співіснування (для своїх і чужих). Себто, по суті, аморалізм, що став поступово однією з найбільш вражаючих національно-психологічних рис, котрі вже точно «аршином общим не измерить».
В начале 1980-х годов в кабинете начальника кафедры общественных наук Севастопольского высшего военно-морского инженерного училища я увидел на стене карту мира, где СССР и страны Варшавского договора был закрашен красным, а остальные – черным.
Вот такое наглядное воплощение манихейского миропонимания... Советские газеты боготворили названия наподобие «Два мира – две правды», где господствовало политическое манихейство. Собственно, в нынешней РФ оно доминирует и доныне, ба даже приобретает гротескные формы.
Неистовая ярость тамошнего общества относительно Запада, проклятых «пиндосив», «бєндєровцев» возрождает очень архаичные подсознательные комплексы русской ментальности, о которых метко писал историк Евгений Возгрин:
«На этом камне свободно избранных несвободы и деспотизма строилась будущая Россия. Потом укрепились сельские общины, которые возрождали племенной диктат большинства и пренебрежение к личности, манихейски суровое разделение мира на «наших» и «не наших» и соответствующие двойные мораль и нормы сосуществования (для своих и чужих). То есть, в сущности, аморализм, ставший постепенно одной из наиболее поразительных национально психологических черт, которые уже точно «аршином общим не измерить».
Ось таке наочне втілення маніхейського світобачення… Радянські газети обожнювали назви на кшталт «Два світи – дві правди», де панувало політичне маніхейство. Власне, в нинішній РФ воно домінує і дотепер, ба навіть набуває гротескних форм.
Несамовита лють тамтешнього суспільства щодо Заходу, клятих «піндосів», «бЕндеровців» відроджує дуже архаїчні підсвідомі комплекси російської ментальності, про які влучно писав історик Євґєній Возґрін:
«На цьому камені вільно обраних несвободи й деспотизму будувалася майбутня Росія. Потім зміцнилися сільські громади, що відроджували племінний диктат більшості й зневагу до особистості, маніхейськи суворий поділ світу на «наших» і «не наших» та відповідні подвійні мораль і норми співіснування (для своїх і чужих). Себто, по суті, аморалізм, що став поступово однією з найбільш вражаючих національно-психологічних рис, котрі вже точно «аршином общим не измерить».
Вот такое наглядное воплощение манихейского миропонимания... Советские газеты боготворили названия наподобие «Два мира – две правды», где господствовало политическое манихейство. Собственно, в нынешней РФ оно доминирует и доныне, ба даже приобретает гротескные формы.
Неистовая ярость тамошнего общества относительно Запада, проклятых «пиндосив», «бєндєровцев» возрождает очень архаичные подсознательные комплексы русской ментальности, о которых метко писал историк Евгений Возгрин:
«На этом камне свободно избранных несвободы и деспотизма строилась будущая Россия. Потом укрепились сельские общины, которые возрождали племенной диктат большинства и пренебрежение к личности, манихейски суровое разделение мира на «наших» и «не наших» и соответствующие двойные мораль и нормы сосуществования (для своих и чужих). То есть, в сущности, аморализм, ставший постепенно одной из наиболее поразительных национально психологических черт, которые уже точно «аршином общим не измерить».
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}
