Jan. 21st, 2017

mysliwiec: (Default)
"Петербург может снова стать Ленинградом
Депутат Госдумы Валерий Рашкин обратился к губернатору Санкт-Петербурга Георгию Полтавченко с просьбой рассмотреть возможность вернуть Санкт-Петербургу имя Ленинград"....

*лябуду: https://news.rambler.ru/politics/35838642-peterburg-mozhet-snova-stat-leningradom/

mysliwiec: (Default)
Надзвичайно природна українська мова і при тім культурна (весна р. 1918!), цебто чиста і – навіть – стилева.

А поруч, тут-же – бігає якийсь брюнет досить цивільного вигляду хоч і з сотницькими відзнаками, і при кожнім спітканню з кимсь звикло, видно вже довший час, кидає:
-„Прабачаюсь!”

Зміст цього слова довелося взнати значно пізніше, хоч мене просто пекла цікавість. Брюнет, страшенно здивований запитанням, відповів обурено:
-„Ах, Боже ж мой, подівітесь в словнік: ізвініть – прабачіть, значіть ізвіняюсь – прабачаюсь. Ясно!?”

Треба, правда, зазначити, що в І-му генералкватирмайстерстві українська мова не „вражала” так, як в інших відділах Ген. Штабу, де всевладно лунала по-тодішньому „федеративна”, а по-теперішньому „всесоюзна”.

Одне ясно, що послухавши в свій час Тютюнника, мали б перед собою простішу й яснішу путь хоч серед причин непростимої неконсеквентности щодо денікінщини були такі головні:

1) Приспаний російським режимом національний інстинкт вкупі з ледачою хитрістю лукавого хахла: і вони, мовляв, проти большевиків, і ми проти, отже… (Точнісеньно так, як р. 1918, – і ми „ліві”, і вони „ліві”, отже…);

2) Несмертельне – „якось то буде”, бо, „що там гадати сьогодні? Коли наблизимося, – тоді й розжуємо”;

і 3) Об’єктивні труднощі (а коли їх не було і коли їх не буде?) і загальна скомплікованість становища, що, розуміється, погіршувала все в кілька разів.

Результати відомі...

Це і був той „опортунізм”, той брак принциповости, що тяжко карає всякий неконсеквентний рух, і за який завжди мститься історія.

Найменше вагання щодо денікінщини було б, взагалі, ознакою, що не промовляла б за міцність свідомости нашої. Якою ж страшною ознакою для нас було те довге, нудне й огидне вагання, що мало місце р. 1919!

Навіть, ще й тепер не всім з наших людей ясно, що денікінщина – державно-політично – була большевизмом другого сорту, „білим” ерзацом всеросійсько-босяцької „червоної” армії, яка разом з большевиками нищила в першу чергу „український сепаратизм”, і що Антон Іванович Денікін допоміг лише Льву Давідовічу Бронштейн-Троцкому – „собірать русскую зємлю”.

Один із видатних російських еміґрантів, Мілюков, обговорюючи історію й значення денікінщини, підносив як найголовнішу заслугу ген. Денікіна те, що він, „всупереч вимогам стратегії”, – не тільки не скоординував своєї чин-ности з „петлюрівцями”, а, навпаки, прислужився до нищення Української Армії і „боротьбу з большевиками” приніс в жертву „цілости Росії”, цебто свої ,,соціальні” інтереси занехаяв в ім’я інтересів імперіялістичних.

Варто над цим зупинитися кожному українцеві, бо в цім розгадка того, чому „большевики досі не збанкрутували” і чому Росія досі держиться, як казав Герцен, „чорт знаєт на чом”. Ми знаємо на чому: на стихійному велико-державницькому інстинкті Москви.

Справедливість вимагає додати ще один, не менше характеристичний чинник: малоросійські ремінісценції частини наддніпрянського старшинства. Вони відограли свою фатальну ролю сприятливої „атмосфери”, у якій ідея „демаркаційних ліній” з’явилася й стала дійсністю.

Цей нарис, написанийу 1929 році, в 10‐ту річницю смерти Василя Тютюнника
Євген Маланюк: пам`яті Василя Тютюнника

Profile

mysliwiec: (Default)
mysliwiec

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9 1011 12 13 1415
16 17 18 19 20 2122
23 24 25 26272829
3031     

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 27th, 2017 12:46 pm
Powered by Dreamwidth Studios